Ізоляція Порошенка від політичної діяльності це не просто усунення конкурентів, а набагато глибинніший процес, який впливає на саму суть парламентаризму в країні. Річ у тім, що депутати у парламенті з’являються не самі по собі і не є автономними фігурами – це виборчі посади, що представляють за собою цілі кластери виборців.
Їх відправили представляти інтереси виборців та брати безпосередню участь в управлінні країною. І усуваючи якусь політичну партію чи окремих депутатів, одночасно усувається якась частина українців. А це дуже не ок.
І це навіть не класичне протистояння 73 vs 25 розливу 2019-го року, бо з того часу політична мапа симпатій багато разів перекроїлась і сильно просівший рейтинг очільника держави і провладної партії тепер має підтримку у кращому випадку половини країни. Побудемо оптимістами.
І відкраювати іншу половину країни від участі у політиці, законотворчості та прийнятті рішень – це, по-перше, тупо. А, по-друге, – небезпечно, бо створює напругу і ще один розкол, яких і без цього вистачає.
І отут постає питання – нафіга? Загроза політичним перспективам Зеленського зовсім не Порошенко, а фінал завершення війни. Який може зім’яти рештки його рейтингу, а заодно і еґа, як порожню яєчну шкаралупу військовим черевиком. Аж хрусьне. Дивно, що вони цього не усвідомлюють.
Адже у 2019-му Порошенко взагалі ніяк не міг скласти конкуренцію Зеленському і не завадив перемогти у президентській гонці, то що заважає повторити успіх 2019-го вдруге? Ми ж то знаємо, що саме заважає. І вони знають, але роблять вигляд, шо не в курсі.
Оці всі політичні приколи – це чисте полювання на відьом, але відьми, як відомо, існують лише у казках. Та казка в Україні давно завершилась.
Володимир Гевко
