Це до теми електоральних уподобань українців. Раненько поковзав у відділення Київоблгазу з’ясувати питання нарахування плати за доставку газу. Заходжу у приміщення, де у просторій кімнаті сидять 6-7 жіночок, привітався. Усі привіталися навзаєм українською. 15 хв розмовляли з робітницею Любою про газопостачання і тарифи.
Коли завершили бесіду, вона питає: а ви іще депутат? Кажу:
— Ні, слава Господу!
— А коли нарешті війна закінчиться? – запитує вона.
— Коли Росія забереться подалі, — відповідаю.
— Або путін помре, — додає вона.
— Це мало, що вирішить, — кажу, — у Росії одна мета – приборкати Україну і зробити нас частиною РФ.
По паузі жіночка каже:
— А, може, то було б і краще, якби ми були одною країною? Бо життя вже немає з тою війною, розваленою економікою, олігархами і корумпованими чиновниками. Хоч би на старість прожитковий мінімум мати. Бо в нас на Черніговщині, звідки я родом, вся молодь п’є від безнадії, а старі помирають від голоду. З Росією, можливо, було б краще!
— Вибачте, — кажу, — а що, в Росії некорумповані чиновники і немає олігархів, чи економіка там на рівні 21-го століття і юнаки не воюють в гарячих точках? Може, ви знудьгувалися за міліцейськими кийками і ґвалтуванням у райвідділах поліції? Чи безвіз вам заважає? Думайте, що говорите!
Встав, попрощався і пішов, а жіночки за спиною продовжили розпочату бесіду.
Нас курвлять дані соцопитувань, ми риторично вигукуємо, мовляв, у кого вони беруть ці інтерв’ю. Відповідаю: у тих, хто нас оточує, розмовляє подекуди українською, але готовий бути малоросом за помірну пенсію і примарливий порядок, побудований на щоденному насильстві.
Євген Рибчинський
