В одному місці мого шляху з роботи додому, саме наприкінці робочого дня, дуже часто стоїть ще молодого віку невисокий чоловік і скоромовкою звертається до перехожих: «ДайтепарукопійокяГОЛОООДНИИИЙ». Саме так і вимовляє – дуже швидко і майже незрозуміло, але з чітким акцентом на останнє протяжне слово «голоооодниииий».
Звісно, що люди з високим рівнем емпатії звернуть увагу на голодну людину. Я, як правило, не маю ніколи при собі готівки, але кілька разів йому пропонувала зайти у продуктову крамницю навпроти і купити продуктів. Він щоразу якось відмахувався, щось белькочучи.
Але вчора я вирішила знову зробити таку пропозицію.
«Пішли в магазин, я тобі куплю поїсти», – кажу.
«Ні, мені треба додому купити їсти», – відповідає.
«Так я тобі куплю продуктів, щоб ти мав на певний час», – пояснюю.
«Ні, там такого нема», – відмовляється.
Йдеться про продуктовий супермаркет місцевої мережі, в якій я сама завжди роблю закупи, з добрим асортиментом.
«Дивись, – кажу, – ти мені показуєш, що взяти, а я все купую».
«Ні, там нема такого, як треба», – з якимось роздратуванням відмовляє чоловік.
«А чого саме нема, що треба?» – цікавлюсь.
«Багато чого!» – роздратування прохача зростає.
«Ну назви хоча б два продукти, які конче необхідні, і яких там нема», – наполягаю.
«Слухайте, ідіть, поки я з вами тут говорю, моя маршрутка поїде!» – вже почав сваритися чоловік.
Я згадала історію десь 35-річної давності, коли один чоловік із характерним виглядом безхатька сидів під хлібним магазином і просив грошей «на хлібчик». Я йому купила буханець і ще смачну теплу булочку. Коли вже відійшла далі, то ще метрів 500 чула, як він мені у спину сипав прокльони й матюки. З тих пір я таким прохачам не подаю.
Мораль? Не буде моралі. Висновок? Робіть собі самі. Я для себе зробила давно: допомагати тим, хто нас захищає, і тим, хто дійсно потребує.
Порада? Не ведіться на картинки, які намагаються викликати бурхливу емоцію – ні в соцмережах, ні в житті. Бо ось така нав’язливо-надмірна емоційність – одна з головних ознак маніпулятивного впливу.
Леся Федоренко
