Проїжджав мимо. Думаю: дай заїду, подивлюся як там старий пічник Михайло живе… Долоню дашком до очей, з ціпурою в другій руці човгає до хвіртки: кого там чорти принесли?
— Михайло, то я, Віктор, піч з віконних карнизів робили…
— А, то ти… Проходь у двір. Проходь…
Зайшов. Але веде Михайло не в сіни, а за хату. Там — дровітня.
— Забирай у мене дрова!
— А вам що, не треба?
— Не треба. До зими вже не доживу. 87 у марті крякнуло. Чувствую, більше дров мені не треба. А ти свою піч не розібрав?
— Та ні. Як дзвін стоїть.
— Добре ми тоді її склепали…То забирай дрова…
Я ще не встиг нічого сказати на комерційну пропозицію Михайла, як двері в сінях скрипнули. У засмальцованій спецусі вийшов здоровило.
— Діду Михайло, все! Вже запустив. Котел аж гуде. Газ — це вам не дрова. Можете продавать…
Віктор Лешик
