Суспільство

Крим – всеукраїнська черінь

Коли я регулярно їздив із сім’ю до Криму, назвав був його всеукраїнською черінню. Тепер же там — окупаційний майданчик, який нікого не гріє. Навіть окупантів, бо їхати їм туди незручно, а місцеві потиху вимирають, попри те, що активно завозять росіян. Мене колись радувало як щороку в знайомих будинках більшало кримськотатарської дітвори і як щороку занепадали будинки старих росіян, що вимирали…

Тимчасова зміна людського балансу, до якої заповзявся Путін, завозячи сім’ї окупантів, нічого в Криму не змінить.

Наразі історія лише повторюється:

Здесь, в этих складках моря и земли,
Людских культур не просыхала плесень —
Простор столетий был для жизни тесен,
Покамест мы – Россия – не пришли.
За полтораста лет – с Екатерины —
Мы вытоптали мусульманский рай,
Свели леса, размыкали руины,
Расхитили и разорили край.
Осиротелые зияют сакли;
По скатам выкорчеваны сады.
Народ ушел. Источники иссякли.
Нет в море рыб. В фонтанах нет воды.
Но скорбный лик оцепенелой маски
Идет к холмам Гомеровой страны,
И патетически обнажены
Ее хребты и мускулы и связки.

Це Максиміліан Волошин (по батькові — Кирієнко). Російський поет.

… Україна в Криму була завжди. І тоді, коли практично половину населення становили українці (хоч і не зі своєї волі), і коли татари єдналися з козаками, і коли після другої світової війни Україна дала Криму дніпровську воду, а з нею й відродження… І в роки Незалежності, коли сама, ще немічна, прийняла тисячі кримських татар з російського вигнання.

Я пив каву біля Гьозловських воріт, яку приносив ровесник мого сина Аслан; слухав розповідь Еміля про його прадіда, який виміняв полтавський рушник за їжу в час українського голодомору; милувався Аю-Дагом, де пробував шурпу, в євпаторійській кенасі намагався добитися від караїмки хоча би кількоро слів її рідною мовою; я ходив Бахчисарайським палацом і милувався євпаторійською мечеттю Джума- Джамі, де приймали присягу кримські хани; вдихав запахи моря, яке влітку дуже часто має запах кавуна і свіжого снігу, їв яблука Канділь-синап, піднімався на вершини Криму і дивувався музею Волошина та купався у бухті Чехова, я не забув сліди Лесі Українки, Степана Руданського і Миколи Самокиша…

І вони думають, що це все у нас відібрали назавжди? Ми повернемось! Хоч і через руїни Росії!

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.