Криза знецінення видається мені найбільшою ментальною проблемою українців роздвоєних, розтроєних у самих собі. Тут маємо питання: чи вважати українцями людей із радянською (російською) ідентичністю, якщо вони на генетичному рівні ненавидять те, що по суті і є за духом українським?
Навіть прекрасний, талановитий, а головне чесний Ройтбурд у своїх інтерв’ю неодноразово заявляв: «Богдан Хмельницький є для мене другим після Гітлера катом єврейського народу. Тому проходячи повз його пам’ятник на Софійській площі я відчуваю неоднозначні емоції, бо я — людина сформована російською культурою».
А й справді в Україні живе велика кількість талановитих, яскравих, непересічних особистостей, що так чи інакше є плоттю від плоті «русскаго міра» та російської культури для яких Марат Гельман ввів окремий термін представників «южнорусской волни». Для переважної більшості адептів цієї спільноти їхня російськомовність є принциповою і недоторканою, в той час як українство і українськість несе ознаки другосортної провінційності, а саме слово «націоналізм» дорівнює «фашизму», що цілком збігається з тезами російської пропаганди.
Саме активна присутність українських росіян або «прінціпіально русскоязичних укрАінцев» в нашому культурному та інформаційному полі дає Путіну підстави писати статті про «адін народ». Спільні історичні герої, культурні коди, спільні жарти, пісні, інформаційний простір, а головне — спільна мова єднає всіх 
росіян від Одеси до Брайтон-Біч і від Пєтропавловська-Камчатського до дєрєвєнькі Кукухіни Єбєня, мешканець якої за ментальними ознаками набагато ближчий харківському бізнесмену та одеському художнику, аніж вчительці зі Стрия чи паталогоанатому з Тернополя.
Але я тут про знецінення.
Російська імперська парадигма буття передбачає цинізм та зневагу до культур інших народів. Понти та брехня — є основними маркерами російської ідентичності, що активно використовується для знецінення українських досягнень, породжуючи розчарування, зневіру у власних силах. Дешеві люди — дешева країна. Але й самі українці із нестійкою (переважно малоросійською ідентичністю) настільки люто вміють знецінювати здобутки колег, що нам і ворогів не треба, бо власними руками готові втопити одне одного в лайні.
Тому з обох боків маємо КРИЗУ ЗНЕЦІНЕННЯ, що позбавляє нас життєвих сил, історичних та культурних перспектив справжнього українського Ренесансу, бо третина русифікованого населення України той Ренесанс змішає з лайном, інша (малоросійська) третина в це повірить, а третя (українська) знову актуалізує думки «про втечу з країни одвічних невдах, безкоштовного волонтерства та змарнованих шансів».
Вихід? Рецепт одужання?
Щодня вчитися цінувати та шанувати самих себе, своє оточення, друзів, колег, митців. Українцям треба ставати ДОРОГИМИ в усьому. А найперше у стосунках, ставленні до власних здобутків, оцінках вартості власної праці. Нам треба вчитися цінувати себе і своє! Тільки так переможемо!
Антін Мухарський
ПРОБЛЕМА ЗАГОСТРИЛАСЬ НЕДАВНО
З приходом до влади (у владу) великої кількості осіб жидівської (чи то як наказали говорити лєнін-сталін) – єврєйскої національності.
В Україні національність жид (як і в інших країнах Європи) існувала завжди. Але вже в 1920 році «лєнінський совнарком» (де жидів було більшість) неофіційно заборонив в РСФСР говорити жид, а лише «єврєй». Офіційно ж слово жид совєцька цензура заборонила циркуляром від 18 грудня 1929 року.
Правда, ще в 1939 році, коли совєти «звільнили» Львів, виступаючи на мітингу, головний жид Львова сказав українською мовою: «Від імені жидівства Львова я дякую доблесній Червоній Армії, що захистила нас від Гітлера!» (Аудіозапис зберігся в архівах КГБ).
Зате через два тижні підійшли загони НКВД, і «ворогів» посадили до в’язниці, а потім розстріляли… А «підозрілих елементів», в тому числі жидів (аякже, майже всі вони були зв’язані з торгівлею, приватною діяльністю та бізнесом, що в СССР було злочином!), вивезли до Сибіру. Львіські жиди так і не встигли вдома стати єврєями…
Русскоязичниє комуністичні єврєї з’явились там, починаючи з 1944 року… А от в країнах Європи слово жид так і залишилося, іноді з місцевою специфічною вимовою.
Сучасна назва жидів на відновленому в Ізраїлі івриті – єгу́дим, іврім. А стосовно мови їдиш, то за даними останнього перепису населення України у 2001 році, їдиш рідною мовою назвали лише три відсотки українських жидів (єврєєв), тобто близько 3200 людей (а всього жидів (єврєєв) було вже тоді значно менше одного відсотка від населення України). В інших майже 97% жидів (єврєєв) рідною мовою давно став «русскій язик» – івриту не знають, українську мову не сприймають – розмовляють українською лише одиниці! Але й ті, що знають мову, часто принципово не хочуть нею користуватись, навіть в Верховній зРаді. Агенти «русского міра»! Та ви їх знаєте…
Зате наш ЗЄлєнскій «пєрєд прєзідєнтством» (за наказом жида Коломойського?) майже 3 три роки вчив українську мову! Так, не дивуйтесь – Ігор Коломойський справжній жид (не єврєй)! Читайте тут: http://www.ukrrudprom.com/news/Igor_Kolomoyskiy_YA_ne_stesnyayus_chto_ya_gid.html
Та ось вони майже всі, у всій своїй красі… Навіть їхня ДОСКА ПОЧЬОТА того часу приведена наприкінці статті! Чомусь зараз про таке вже не пишуть, то прочитайте про це тут: https://korrespondent.net/ukraine/events/3390729-korrespondent-kak-zhyvut-ukraynskye-evrey
Але чому ж тоді 73,22% населення України (яке проголосувало в 2019 році) так дружно з’їхало з глузду?
Згадую, в 1990-1991 р.р. було «БЄЛОЄ БРАТСТВО», але ж всі знають, що то був проєкт КГБ СССР! Потім вилікувати тих нещасних послідовників «маріїдевіхристос» було вже неможливо…
А це що, знову якесь «БЄЛОЄ БРАТСТВО», але вже зразку 2019 року, під назвою вірус «ЗЄ-2019»? Мабуть, це вже проєкт ФСБ РФ…
І поки що, як я бачу по своїх близьких та знайомих 73%-них, розум майже ні до кого так і не повернувся… Лише деякі розчарувалися в ЗЄлєнскому, але теж і досі як мантру (чи молитву), повторюють: «Порох за час війни все вкрав, в 83 рази став багатшим, убив брата за спадщину – він би і нас повбивав, якби ми його «нє убралі»! І взагалі, він жид, жид, жид»!
Ось так. Приїхали.
Анатолій Пінчук