В Ірклієві, як у кожному поважному селі середньої Наддніпрящини, була своя музична школа. Я в ту школу ходив. Клас музичних духових інструментів. Баритон. Руб піісят за місяць. За баян треба було платить троячку. За піаніно – 20 рублів. Страшні гроші! На піаніно ходили діти сільських олігархів.
Вчителька Ольга Богданівна викладала сольфеджіо… Вона схилялася мені груддю на спину, і тикала моїми коцюрбатими пальцями в піанінні клавіші… Я планував на Ользі Богданівні згодом жениться… Ольга Богданівна любила Баха, Моцарта, коли цвіте бузок, і молдавське вино “Лідія”…
Керівником духового гуртка був Микола Панасович Вирвикишка. Батьків друг дитинства. Одногодки. Чепинога і Вирвикишка… Михайло і Микола…
В голод 47-го року вони пасли овець в байраці…
— Миколо, — питав батько, — якби оце котилася паляниця байраком, то щоб ти робив?
— Гнався б до самого Дніпра! — казав Микола.
Колгосп пошив нам гусарську форму. Червону… Красіве було. Якось ми в Києві зайняли перше місце в республіці. Жінка казала в мікрофон: “Виступає дитячий духовий оркестр Іркліївської музичної школи Черкаської області. Художній керівник – Микола Панасович Кишкорвака!”.
— Вирвикишка, й*б твою мать, я ж спеціально просив! –казав Микола Панасович.
Коли конкурсів не було, то ми оркестром ходили хоронить людей. На похоронах я навчився пить горілку. Я був музикантом. Микола Панасович уважно слідив за церемонією.
— Так, хлопці, виносять. 9-й номер! Шопен! — і втирав вуста від капусти.
В музичну школу ходила Люда Повстенко. Вона співала. В принципі, всі співали. Але коли співала Люда, то всім було понятно, що це якийсь абсолютно інший левел…
Нині Люда Повстенко – Людмила Монастирська, зірка світової опери. Найкраща “Аїда” в світі… Коли почалася війна, Люда вийшла в Ла-Скалу з українським прапором на плечах. І вся зала встала і аплодувала півгодини стоячи…
Минулого року з сільської церкви вигнали московських попів. Московські попи перейшла в колишню нашу музичну школу. Тепер там вони й живуть… Несповідимі путі Господні…
Віталій Чепинога
