Щось цієї ночі зашахедило, як ніколи, заракетнило. Симфонія у небі, шо я *бу! Колодязність нашого двору така, що не поймеш, куди летить і звідки збивають. Гадати тільки можна: близько воно, чи ні? Було близько і гучно. А потім стало далеко. Батальні блискавки проскакували по небу туди-сюди-опять туди… І стихло.
І знову почалося. Машини у дворі, як сільські собаки, відгавкуються сигналізаціями на кожен вибух, поки не надоїсть. Запрацював ліфт у під’їзді. Кому це нада о третій ночі їхати?!
Сон мій кудись відлучився, не сказавши при цьому, коли повернеться. Висовуюся на балкона. Слухаю пташок під спалахи. Сусід виніс мопсика погуляти. А-а, от хто їхав у ліфті! Повно мопс нервує – хоче до кущів.
Вчергове гупнуло. Мопс заскавучав в унісон з сигналізаціями. У будинках нашого колодязя позагорялося кілька вікон. Не спиться Києву…
І тут почалося друге відділення – соло одинокого шахеда. Свердлить нічний простір дошкульним перфоратором. Зліва направо посвердлило, потім наче обратно з права на ліво – не поймеш. А потім – басистий дріб черги зенітної гармати. Перфоратор стих…
Чорнота неба стрімко змінюється синню, переходящою в блакить. Бою вже довго не чутно. А тільки птахів… На відміну від мопса, птахи співають не у відповідь на розриви, а просто так. Бо війна війною, а птахи по розпорядку.
На годиннику 3:27. Чи то ранку чи то ночі… Як там у Хармса: “А крестьянин Харитон, напившись денатурату, стоял перед бабами с расстегнутыми штанами и произносил нехорошие слова. Таким образом начинался хороший летний день!”
Вот-вот, хороший літній день… Дякую, українська ППО!
Вадим Петрасюк
