Мої дідусь і бабуся по татовій лінії походять з Миколаївщини (село Бондарівка Веселівського району), бабуся по маминій — з Вінничини (село Болган Піщанського району). І всі вони розповідали, що голод 1932-33 років був настільки страшним, що навіть вони, діти, очікували на смерть… Бачили померлих і розуміли, що так, напевно, буде з ними…
Бабуся, Ганна Олійник, з Миколаївщині, розповідала, що мама і тато боялися випускати її, двох сестер і брата не те що за межі подвір’я, а навіть із хати — аби їх… не з’їли! Саме так сталося з донькою сусідів. Її мама збожеволіла і врешті її хтось вбив із односельців… і теж з’їли. Тато і молодша сестра Ганни померли від хвороб, спричинених голодом.
Дід, Іван Брагар, її майбутній чоловік, походить з того ж села. Він розповідав, що вижити сім’ї вдалося завдяки дідусеві, який розумівся на травах, продовжував шукати щось поживне навіть у найскрутніші часи (викопував корінці) і зумів уберегти обмежені запаси. Хоча, що знвчитиь вижили?! Вижили не всі. На жаль, старший брат Івана загинув — убили при спробі роздобути їжу для рідних. Старша сестра підірвала здоров’я і померла через кілька років…
Бабуся з Вінничини, Марія Тарнагродська, її старший брат Тихон, мама і дідусь дивом вижили. Тихон вирішив їхати на заробітки до Одеси. І таки дістався та зумів знайти роботу в порту. Посилки Тихона, які він регулярно слав з Одеси, дуже допомагали.
Ми пам’ятаємо про вбитих і ненароджених!
Ми знаємо, що Голодомор 1932-33 років був спланованою, диявольською акцією російських окупантів, спрямованою на припинення спротиву, на знищення національної свідомості українців та їх асиміляцію!
Ми не забудемо про геноцид українського народу і не пробачимо ворогам! День вшанування пам’яті жертв голодоморів — не лише про вшанування людей, які померли від голоду і не народилися, це — збереження пам’яті про ті жахливі часи. Він і про те, що ми маємо долати страшні, глибокі, багаторівневі, досі погано вивчені наслідки голодомору, які моя вчителька свого часу влучно назвала «ген 33-го», а також він про те, що ми зобов’язані вберегти наступні покоління – зробити все для того, щоб Україна пішла геть від Москви!
Наші молодші повинні чітко знати: Росія — ворог, мета якого незмінна: приєднання України та асиміляція (а там, де не виходить — фізичне винищення) українців; дружня до Росії незалежна Україна неможлива; Росія — це катастрофічний брак: поваги до особистості, людської гідності, демократичних прав і свобод, цивілізованої політичної культури…
Ми — інші, й повинні це затямити раз і назавжди! Тому о 16.00 обов’язково запалюймо свічку пам’яті! Пам’ятаємо минуле — маємо майбутнє!
Сергій Бригар
