Мені було б абсолютно пофіг щодо Нобелівської премії головреду московської «Новой газеты». Але трапляються відгуки журналістської спільноти України і я дивуюся. Я не дуже стежу, але за деякими публікаціями розумію, що газети Політковської і Щекочіхіна давно же не існує. В Росії все під контролем. І якщо є щось ліберальне, начебто критичне, то воно існує з височайшого соізволєнія.
І, звісно, критикує в певних рамках. А найголовніше – ця газета в потрібні моменти друкує дуже «потрібні» статті. Наприклад, після збиття малазійського Боїнга була надрукована стаття, в якій звинувачувалася Україна, бо вона не закрила небо над Донбасом…
Тож, не маймо жодних ілюзій. Ця газета вмонтована в путінську систему. Я прошу ці мої думки не сприймати як мораль. Я все розумію. Люди працюють в певній системі, за певних обставин. Роблять, що можуть. Або роблять те, що дозволено. Але до чого тут Нобелівська премія? Її ж отримали не борці, які з ризиком для життя відстоюють свободу слова і мир на землі.
Хочу нагадати, що Нобелівську премію миру вручили свого часу терористу Арафату, який після того продовжив війну. Вручили її президенту США Обамі, який щойно став на посаду. Тобто її дали йому до того, як він щось встиг зробити. А потім Обама так намиротворив, що створені ним проблеми світ вигрібає і досі.
І ще нагадаю, цю премію, правда, в галузі літератури, дали лауреатці премії ленінського комсомолу Світлані Алєксієвич, чиї книжки про Другу світову війну просякнуті радянським духом.
Чому раптом дали премію редактору «Новой газети»? Мабуть, це спроба пошуку хороших росіян. Там справді іноді трапляються пристойні люди. Але вони аж ніяк не на коні. Вони сидять в глибокому підпіллі в кращому випадку. а в гіршому – у в’язниці. І мова не про «бутерброда» Навального.
Знову ж таки, мені було б абсолютно байдуже, але дратує, що натовп українських журналістів продовжує, роззявивши рота, дивитися на Москву і рівнятися на неї, тепер з бородатим нобеліантом. Якщо раптом там з’явиться такий собі ліберальний замінник путіна, вони знову волатимуть про братні народи і шо нада всьо панять і простіть.
Юрій Луканов
Цей самий «натовп українських журналістів» та іжє с німі інтеліґентів (інтелектуалів), а також сформований ними табун (отара) виборців, у 2019 році вибрав «русскоязичного» пройдисвіта-юдея, нквд(кгб)ешного походження, Президентом України. І, навіть не отямившись, дружно проголосував за «зелену команду».
Зараз, не розкаявшись і не покаявшись, вони лише шукають виправдання собі…