Баба Манька розповідала, як у війну не було чого їсти, і вона смажила оладки з кропиви для своїх чотирьох дітей, серед яких і мій батько… Коли почалося “вторженіє”, я приїхав до села, пішов в урвище до училища, нарвав молодої кропиви і насмажив оладок…
Спеціально для того, щоб колись розповісти вже своїм онукам: “У війну не було чого їсти, і ми смажили оладки з кропиви”.
Але це була б не чесна історія. Баба з дітьми їли кропиву з нужди. Я їв кропиву з інтересу.
На щастя, Україна вистояла в страшному двобої. І нам, за ці три роки, ніколи не треба було їсти оладки з кропиви. Вистояла завдяки найкращим з нас. І стоятиме далі. Так було, так є, так буде довіку! Героям слава!
Віталій Чепинога
