1 травня всі свідомі і малосвідомі чернівчани йшли на демонстрацію. Називати її «демонстрацією трудящих» було б великим перебільшенням. Бо у колонах йшло начальство та наближені перепровірені вірнопіддані і на трибуні також стояло начальство. А начальство не трудиться, воно працює.
Крім того раніше було якось тепліше, ну, невеликий теплий дощик міг пробігтися збудженими Чернівцями. На лацкани піджаків спеціально навчені люди чіпляли червоненькі прапорці із написом «пєрвоє майя» і роздавали портрети членів політбюро на довгих патиках або прапори союзних республік.
Мені чомусь завжди випадав Таджикістан, де я ніколи не бував і поки не планую. Працювали виїзні буфети вздовж напряму руху колон. Їх було видно здалеку, бо столи там були вкриті білими скатертинами. Вони були дуже точно розставлені, працювали професіонали громадського харчування. Локалізовалися так, щоб народ передчасно не напивався, а лиш як то кажуть «взбодрився».
Суть того, що відбувалося, полягала в тому, щоб одним показати що народ і партія єдині, а іншим – що між народом і партією величезна прірва, яку не перескочиш. Хоча охочі зазирнути до раю були. У чергах за пивом вони, радісно пукнувши, замість слів крайній чи останній використовували слово «свіжий». Але повітря в тій країні все одно було несвіжим.
Володимир Килинич
