Десь на нашій вулиці живе дуже симпатичний пес Боня. Білий, з чорними вухами. Я його навіть якийсь час кликав Бімом, але ж ні, він таки Боня. І незмінно гавкав на мене. І коли я таки догадався та назвав його Боніфацієм, та ще й дав пів сардельки, він зрадів, і з того часу ми вітаємось дуже приязно.
Правда, якщо в мене немає ніяких лакітків, він, буває, знову гавкає. А це ось сьогодні він радісно побіг мені назустріч, ткнувся носом у моє пальто, а я заходився вивертати кишені, бо був певний, що там десь завалявся маленький бублик. Бублика не знайшлося, і я мусив вибачатися, що в мене порожні руки.
І тоді Боня відступив на три кроки й сердито на мене загавкав. І тоді я зрозумів, що наш Президент теж поводить себе природно.
Василь Триліс
