Коли мені не вистачає грошей, я не кидаюся їх позичати й не хапаюся заробити абияк. Я йду до гори Розради. Ні, не копати скарби – я йду думати. Коли опускаються руки і опадає в скорботі душа, я не йду до людей за втіхою. Я шукаю безлюддя і молюся.
Коли ображають мене або мій народ, я стискаю руки в кулак і не чекаю розради, тільки – поклик…
Про те, що притягує хвороби
У хворобі не плекай жалю до себе. Бо це й притягує хвороби. Радше – черпай з ясності духа, який частіше навідується до недужих. Відібравши в нас тілесні сили, хтось турботливо відкриває нам духовні двері, підводячи до нового розуміння. Можливо, хворість є якоюсь важливою додачею до життя…
Про дух яблук
Під ліжком, на якому спав, була лада, в яку насипалися горіхи і яблука. Там вони лежали майже з осені до літа. «Я живу з духом яблук», – казав, сміючись. Завжди можна було простягнути руку і взяти яблучко чи горіх.
Про руки, які мають бути вільними
Ніколи не навчишся ловити, доки не навчишся кидати. Якщо будеш давати, то й брати буде що. Одна рука приймає, друга – віддає. Якщо обидві руки будуть зайняті, ти більше не зможеш приймати. Це твій тягар.Тут ще й по-іншому можна сказати: птах на крилах не несе нічого – тому вони й легкі, тому вони й несуть його.
Про райську мову
Ще він казав: «Цілуйте своїх жінок, цілуйте своїх дітей, цілуйте своїх батьків. Якщо не знаєте, що їм сказати, – просто поцілуйте без слів. Устами, поглядом, усмішкою. Поцілунки – те, що лишилося від райської мови. Сім разів на день обніміть рідну душу, аби наситити одне одного теплом. Тоді в сім разів ви посилите одне одного в цілости.
Якщо межи вами відстань, то обнімайтеся доторком мислі. Райська мова старша за простір і час. І вона є – раювання любови».
Мирослав Дочинець,
з п’ятикнижжя “Триб” – про вчення і духовний путь карпатського
мудреця-цілителя Андрія Ворона
