Що пам’ятаю? Пам’ятаю, як я робив нарис про професію вантажник. Надихнув мене Жванецький, його коротенький етюд: в бригаді докерів кожному новачку, подаючи на спину мішка, клали його на кілька сантиметрів нижче, і новачок змушений був всяк раз підкидати мішка на собі, поправляючи для зручності. Це знесилювало, і вже з обіду він не міг далі працювати.
А старі хитрі докери сміючись казали: “Важко, тобі, да? То перш ніж до мішка братися, наладь отношенія в колєктівє” – натякали на випивку.
Я йшов з концерту Жванецького і думав: а цікава тема – тонкощі професії – як правильно носити важке. Почав збирати історії вантажників. І була така історія. Переповім по пам’яті від першої особи:
«Перевозили ми квартиру. Звичайна квартира в панельній поверхівці: три кімнати, кухня. Повний переїзд. Хазяїн чогось наполягав, щоби холодильника виносити в останню чергу. Хай так, ми не сперечалися. Дійшла черга до холодильника. Завели під нього лямки, підняли, понесли. Сьомий поверх. В ліфт не влазить, несемо сходами. У дворі біля машини стали перепочити. І тут біжить хазяїн – матюкається, руками махає, на нас чогось лається. Чого? Виявилося, він звечора поставив у холодильник стакан горілки і накрив бутербродом. І мав собі такий символічний план: коли холодильний лишиться в самоті – один в голій квартирі – дядько його відкриє, дьорне залпом стакана, закусить і скомандує: Виносте! І тим поставить жирну точку на своїй квартирі, яку пів ста років тому одержав на заводі. Дітей у ній виростив, оженив, жінку поховав. Діти вмовили його продати квартиру, а самому дідові пожити поки на дачі, а там видно буде. І що ж ви, каже на нас, накоїли – “це ж горілці піздєц з бутербродом!” Розгублений стоїть. Я холодильника відкриваю, а там… стоїть стакан, накритий хлібом-салом, і жодної краплі не пролилося, і хліб вимок.
Дід стояв з відкритим ротом, потім якось недовірливо потягнувся до горілки, понюхав, пригубив, ще пригубив, набравсь духу і… зробив таки свій прощальний символічний залп. Професійно видихнув, занюхав бутербродом, відкусив його і… заридав. Все, каже, нема в мене квартири. А в нас з напарником свій шок: ми горілку НЕ РОЗЛИЛИ! Бо ж навіть і не зазирнули у холодильника, були певні, що він пустий.
І тоді я зрозумів: я навчився носити холодильники. А це в нашій професії… ну, не так щоби вже супервищий пілотаж – але круто. Крутіше хіба що нести великий концертний рояль білого кольору на верхні поверхи без ліфта.
Того дня ми з напарником купили пляшку горілки. Зробили такі самі бутерброди з салом. Кажемо: жалко діда – наче й не багато про себе розповів, усього пару фраз. А така драма. І… випили, за нашу з напарником майстерність».
Отара історія. Той вантажник за професією був шкільним вчителем. Коли в 90-х вчителі сиділи без зарплат, він тимчасово напросився до вантажників трохи попідроблятися. Да так і заблукав на сходах між перилами. Не знайшов дорогу назад до школи.
Вадим Петрасюк
