Суспільство

Стиглість душі

Вчорашнім днем навіяний цей шкіц.
Короткою дорогою в село зустрілися два похорони.

… І пригадалося давнє.
Коли хтось із долини піднявся до Горового Гнізда, аби звідомити, що Студена Марта спочила, Ворон промовив лише два слова: «Достигла душа».

«Село спорожніло, всі над тілом», – провадив чоловік із долини.
«Що тіло, – задумливо мовив дідо Андрій. – Тіло – се ненаситне черево від рота до паху. Не так із душею. Мусить виповнитися, дозріти до звершення свого земного трибу».
«Видати, тепер вона на небесах», – притишено сказав посильний.
«Не знаю, де душа, та знаю, де дух. Духом Марта любила, вірила, надіялася, духом повнилася благодаттю. Духом вернулася до Вітця. Бо ж сказано: «Що око в людині, те й дух у душі».

Тоді я записав ці слова до товстого синього зошита, бо все занотовував за ним того літа. І ось тепер, через добру чверть століття, читаючи житія, надибую в преподобного Антонія Великого таке: «Як тілу, коли воно повністю розвинеться у череві, необхідно народитися, так і душі, коли вона досягне встановленої Богом межі її життя в тілі, необхідно вийти з тіла».

Мабуть, ця межа і є та «стиглість душі», про яку казав мудрець Ворон.

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.