Черчіль курив сигари, виготовлені моїм земляком-буковинцем, уродженцем села Вікно Заставнівського району Миколою Джураном. Він, на відміну від багатьох своїх земляків, наприкінці 19-го століття подався на заробітки не до Канади чи США, як його односельці, а на Кубу, де великими грішми і не пахло.
Майже півроку він тинявся без діла, перебиваючись дрібними заробітками у фермерів. Але згодом найнявся до власника тютюнової фабрики і почав заготовляти на плантаціях тютюнове листя для виготовлення знаменитих кубинських сигар.
Це було важке й ризиковане для здоров’я заняття. Адже, вдихаючи пилок з тютюнового цвіту, люди страждали задухою та недугами печінки. Вік збирачів тютюнового листя був недовгим — вони мерли, мов мухи.
Джуранові пощастило попрацювавти в цьому пеклі недовго. Один із земляків допоміг йому поміняти роботу. Він влаштував його на конвеєр, де виготовлялися фірмові сигари.
Кілька тижнів чоловік проходив спеціальний вишкіл під орудою старих майстрів, які навчили його скручувати з листків золотистого тютюну сигари вищого сорту. Це курево користується великою популярностю серед кубинців. Але через їхню дороговизну не кожен островитянин міг дозволити придбати собі цю розкіш.
Але виробники врахували й цю обставину — вони освоїли випуск сигар з дешевих сортів тютюну та з листя, нижчої якості. Така продукція була порівняно дешевою й адресувалася люмпен-пролетаріату.
Микола Джуран, належно освоївши професію сигарокрутильника, був переведений власником фабрики на виготовлення продукції, яка користувалася підвищеним попитом серед мошновитих людей. Працював він, не допускаючи браку, за що одержував надбавку до своєї платні.
Власник підприємства також дозволяв буковинцеві відпрацьовувати зміну на кілька годин більше, що теж доплюсовувало йому додатковий заробіток. Продукцією підприємства полюбляв користуватися тодішній кубинський диктатор Батіста. Сигари для нього крутили кращі майстри.
Джуран виготовляв продукцію для зарубіжних олігархів. Як стверджує чоловік, підприємство виготовляло окремі партії сигар спеціально для глави британського уряду сера Уїнстона Черчіля. Відправляли їх у коробках, мічених золоченою стрічкою.
Кожен майстер приклеював до коробки зі своїми виробами спеціальні ярлички, за якими можна було розрізнити того, хто їх виробляв. До речі, ця фабрика продовжує існувати донині. Її фасад прикрашає велике фото Фіделя Кастро, який розкурює сигару саме цього підприємства.
У сімейному архіві Миколи Джурана зберігається рекламна картка підприємства, де близько семи років працював їхній дідусь. А його кубинський паспорт тривавлий час експонувався у Чернівецькому краєзнавчому музеї.
Повернувшись додому Микола Джуран почав вирощувати тютюн на своєму городі й виготовляти власні сигари. Але в час румунської окупації місцеві власті заборонили йому займатися цим промислом, бо те вважалося монополією держави. Тож тютюн він повимикав з городу у присутності сільського примаря та жандарма і більше не брався за його вирощування. За це тоді можна було потрапити на кілька років до в’язниці.
В радянські часи Микола Джуран став секретарем сільської ради, оскільки був єдиним грамотним чоловіком у селі. Навчився він діловодства на Кубі, коли власник тютюнової фабрики зробив його обліковцем, коли той вивчив місцеву мову.
Земляки дали Джуранові кличку «Секретар». Був він смішним на вигляд, носив старе сомбреро, окуляри й масивні армійські чоботи з довгими шнурками. Під пахвою завжди тримав засмальцьовану папку. Зовні вуйко Микола був схожим на Жака Паганеля з відомого твору «Діти капітана Гранта».
Василь Бабух
