В памʼять чотириразового міського голови чернівців Миколи Трохимовича Федорука … Зрідка, але міг тихо співати «В неділю пораненько цвіла ружа біленька». Любив живопис – міг влаштувати «допит» на знання творчості Мане і Моне. Мав добре почуття гумору. Був компанійським. Був памʼятливим, але не мстивим.
Волинянин, він понад усе любив Чернівці і ефемерну «партію чернівчан», яку так і не 
наважився створити.
Микола Федорук, як і кожна непересічна особистість, був різний і всякий. Життя зводило нас також у всякі часи – веселі і смутні, випробувальні і страждальні, але наші стосунки завжди відзначалися відвертістю і щирістю.
… Колись давно ми були в журі на якомусь мистецькому фестивалі у Вижниці. А по всьому цілою ватагою гайнули в Розтоки на весілля до наших найближчих сусідів. Микола казав, що до того ніколи не танцював «Гуцулку». Як же ж то файно і весело тоді було… А вдосвіта, сидячи на порозі нашої веранди і дивлячись на Трепіть з Борсуківкою, сказав татові: «А гори і справді сині. Сині-сині…»
… Тепер мені бракуватиме його завжди підбадьорливого голосу. Його незмінного і також завжди раннього телефонного дзвінка у день народження. Мені бракуватиме його неповторної посмішки і дещо іронічного «жінці таки можна іноді довіряти»…
… Як же ж боляче, коли відходять надійні і вірні…
Марія Матіос
