Спогади зринули на фоні скандалів із домаганнями у вузах і театрах. 1990-тий (здається). Ще СССР. Викладач чогось марксистсько-ленінського (теорії преси чи філософії, не згадаю точно) дуже-дуже-дуже любив студенток. У всіх проявах: від дивитися до домагатися. Його вимогу знали: приходити на залік у міні, інакше оцінка нижча.
Проте за переконаннями він не міг ставити студентам 3 бали. Тобто, 5 або 4. За наших часів це впливало на стипендію. Якщо всі 5 – 60 рублів, якщо хоч одна 4 – 50 рублів, усі 4 – 40 рублів. Хоч одна 3 – стипендії нема. І за негласними правилами якась кількість 3 на курсі мала бути. Економія грошей чи щось такого.
Таким чином, під загрозою лишалася тільки чоловіча частина курсу. Гра в кальмара якась…
А я жив лише на стипендію. У мене не було джерел доходу. І вдома грошей не брав, бо їх у мами не було. Ну, не було!!! Значить, мені треба хоча б без 3 все скласти. Але той професор ввімкнув Трампа і заявив: “Ви з мене знущаєтеся! Нема такого прізвища Кокотюха!” – і вигнав навіть не з “трійкою”, а з “двійкою”.
Пздц, думаю я. Що робити? І тут на допомогу прийшли одногрупниці!!! Вони переконали професора, що я з нього не дражнюся. Дівчатам відмовити він не міг – і я в якомусь тумані склав на 4. Потім той професор ніби догрався, як легендарний уже Йосип Лось у Юрія винничука, але то інша історія.
Андрій Кокотюха
