У кожного міста свій особливий запах. Одеса пахне, звісно, морем і бичками, Хмельницький — свіжими ковбасами, Відень – кавою меланж, Київ — київським тортом. Чернівці запаху не мають. На вокзалі місто пахне рейками, на Зеленому базарі — капустою, на Роші — колорадським жуком, на Проспекті Чернівці пахнуть каштанами.
Місто збирає запахи, бо його мешканці не сидять на місці, а постійно рухаються, перемішуючи запахи і переносячи їх простором. Тому в кабіні автівки чернівецького водія може бути запах пахучки з Калинки, в багажнику — запах Польщі з останньої поїздки у Краків за товаром, а в шинах – повітря Італії, де проколов колесо і скористався послугами тамтешнього шиномонтажу.
Але загалом у місті вранці панує запах свіжого сіна, в обід вже 95 бензину, а ближче до вечора воно пахне дорогими парфумами. Городянин тепер настільки бідний, що позичає гроші у самого себе. І витрачає їх на запахи.
А Чернівці пахнуть історією.
Коротко
Чернівці – коротке місто. Йому не личать довжелезні серенади чи довгі поеми. З Чернівцями треба епіграмами, короткими есеями, оповідками, які з давніх давен розповідали городяни один одному під час несподіваної зустрічі на Рінгплатц.
Тут у метеликів і життя коротке, як і в поетичних кудлатих собак, у горобців, які злітаються на купку кізяку центральної вулиці. Тут швидко нагрівається пиво у бокалі, тому його потрібно пити швидко і залпом, бо воно має коротке життя, яке треба встигнути швидко прожити.
В Чернівцях немає столичного простору, вулиці короткі, як і площі. В місті не шукають коротких шляхів, бо вони такими є насправді. Чернівці – столиця еспресо, найкоротшої кави. Тут найкоротші в державі покупки в супермаркеті. З ними ж бо все зрозуміло. Знаєте чому корови та поросята на упаковці сосисок в Чернівцях так радісно посміхаються? Бо знають — їх там немає.
Погляд
Для того, щоб зрозуміти Чернівці, треба знайти не дуже дорогий заклад громадського харчування, зайти в нього, сісти десь у куточку, замовити кисіль і мовчки спостерігати. Починаємо із прибиральниць закладу. Це дівчата віком під 70, із складною долею, яку видно на обличчях.
Колись сильно питущі, вони зіпсували життя собі та ще 5-6 людям і на старості опинилися в цьому закладі, хоча раніше мали міцні родини. Міцна чернівецька сімʼя — це коли вона гарна і в шубі, а він завжди трохи винний. Від краси вже нічого не залишилося, як і від сімʼї.
Відвідувачі дуже середнього достатку, але всі як один з телефонами, які їдять пельмені разом з ними. Ось зайшла колишня вчителька-пенсіонерка. Видно, що вона себе шанує зусиллям волі. Молода пара, де дружина ще не навчилася варити їсти. Від них потім довго буде пахнути котлетами. Так пахне чернівецька впевненість.
А ось двоє друзів. Вони вирішили по середах говорити лиш англійською. Ніякою іншою, тільки англійською мовою. Щоб там не було. Тому по середах вони мовчать.
Нитки
Мене ще називають «мущіна», а не «дід». Тому тисячі ниток звʼязують мене з містом. Ці нитки допомагають жити і функціонувати. Якщо треба до лікаря, я телефоную Івану, якщо не працює телевізор — Миколі. Якщо стає нудно і самотньо, завжди можна піти на круглий стіл на кількасот персон до Сергія, бо він їх проводить майже щодня з актуальних питань свого життя.
Зголоднів — йди до Сашка у ресторан, перекуси. Хочу несподіваних і неперевірених новин — йду в каварню до Петра, у нього їх завжди більше, ніж достатньо.
Хочеш минулого – подзвони Фімі в Ізраїль, він тобі нагадає. Хочеш майбутнього – йдеш у відповідний відділ супермаркету. Там, де продають майбутнє у пляшках.
Отак живеш собі цілком насиченим життям, повним радощів і пригод, і раптом зʼясовується що це алкоголізм.
Нажаль?
Заклики до користувачів мереж та месенджерів писати грамотно – марні. І це не залежить від того чи знають вони як писати «на жаль» – разом чи окремо. Безграмотність непереборна. Пересвідчився не раз особисто.
Безграмотність це як вроджена кульгавість, сліпота на одне око чи глухота на одне вухо. В головах цих людей світ складної свідомості. Ні, серед них є цілком адекватні і приємні люди з кількома вищими освітами. Але грамотність в соцмережах це зовсім інше.
Я одного декілька років намовляв писати грамотно або взагалі не писати. Бо вмію визнавати чужі помилки. Не допомогло. Пише і дратує грамотних. А, може, нам, занадто грамотним, так і треба? Може, ні до чого тепер грамотність? Головне передати імпульс, меседж, порив? Чи, може, всі ці люди насправді грамотні, але вдаються такими як всі? Що з ними не так?
Здається їх можна тільки лякати. Щоб злякати, приміром, чоловіка в Чернівцях, жінці достатньо спитати у нього чи памʼятає він який сьогодні день. А цих потрібно грізно спитати як писати «на жаль».
Руська
Здрастуй, вулиця Руська – магістраль тисячі люків! Вулиця, яка йде від минулого у майбутнє. І не дай бог, щоб воно було таким як у заводу Гравітон. Безрадісне і пекельне. Коли із суперсучасного цеху зробили автобусну зупинку та великий продмаг.
Майбутнє у вулиці Руської повинно бути світлим як комунізм. Бо він на щастя не відбувся, а так і лишився світлим майбутнім. Я підтримую вулицю Руську, в тому числі і морально. Бо вона активно забудовувалася і продовжує забудовуватися будь-якої пори року. Тут живуть мої друзі і близькі. Тут є мийки і заправки, магазини і кавʼярні, тому вона схожа на Майямі так, як я це собі уявляю.
Тим більше, що на Руській торгують американськими авто. Все б нічого, якби не моя кохана дівчина. Спочатку вона просить не вмикати світло під час сексу, а потім ображається, що я не пізнав її на вулиці Руській.
Спокій
Я навчився плавати пізніше, в Осокорках на Дніпрі, бо довгий час мене якось лякала відсутність грунту під ногами. Але я завжди любив це місце. Валя Кузмін! Гавайї з Канарами нашого дитинства! Четвертий район Чернівців! Острівець задоволення і розваг! Тут було стільки всього: водні трамвайчики, човни з веслами, і на суходолі — шашлики, соки, морозиво, стрункі фігури юних чернівчанок і гостей столиці Буковини!
Тому було не до плавання. Можна було мандрувати навколішним лісом і лякатися вужів у зарослях зеленої трави. А можна грати у теніс чи просто сидіти в панамці під грибком, спостерігаючи за дружними єврейськими родинами, які їли курей з базару на Філармонії.
А ще прислухався до розмов дорослих:
— Шо будемо пити? Горілку чи пиво?
— Горілку, часу на розкачку немає!
І лише потім, через багато літ розумієш, що найкращі роки це зовсім не молодість. Це роки коли ти спокійний і щасливий.
Позичене
Сьогодні день буде вдалим, легким і радісним, з дрібкою гумору і крихтою сюрпризів. І не має значення який це день – понеділок чи субота. В Чернівцях кожен день вдалий, якщо його не псувати.
Час сніданку минув і можна виходити в місто. Воно зранку виблискує і зваблює, наближаючи порцелянові мрії надвечірʼя. День починається. Смак підсмаженого хліба і хрумкої перченої яєчні буде з тобою до обіду. Вранішна дорога як перше кохання – несподівана й хвилююча.
Ти правильно вибрав сьогодні одяг. Бо не ставишся до одягу як до обовʼязку, а ставишся до нього як до задоволення. Легка футболка, білі мокасини, льняні брюки блакитного кольору. На зустріч — лише найгарніші дівчата із усміхненими губами кольору бурштину.
Сонце припікає, а ти йдеш, звертаючи увагу лише на місто і дякуєш зустрічним перехожим. За життя ми багато чого запозичуємо у Чернівців. Позичимо і цей чудовий день.
Командність
Тепер кругом команди. Раніше були колективи, гарні чи погані, але колективи, тобто сукупності людей. А тепер ні, тепер команди, тобто сукупності гравців. Тепер граються у роботу. Команда управлінської кампанії, команда нашого кафе, команда нашої платної вбиральні на Червоноармійському ринку, просто команда сексуально знедолених перехожих на Проспекті тощо.
Команда нашого класу, команда відпочиваючих на пляжі, команда лікарів-проктологів. Ні, в командах нічого поганого немає, якщо там є командний дух. Але якщо команда є є, а потім, бац, і немає. Вони кудись діваються як шкільні автобуси.
Помітили — кожен новий керівник вручає нові шкільні автобуси. А де попередні? Поїхали разом з попередньою командою? І де старі команди? Як сказав якось один мій знайомий гинеколог — там їх також немає.
Актуальність
Треба жити своє життя в реальному віці. Не видумувати зайве і не робитися передчасно старим. Старість вона прийде сама якщо захоче, а молодість на повернеться що б ти не робив. Я взагалі не люблю розсусолювати тему статтево безнадійного віку і повʼязаним з ним веселощів, але зачепило якось.
Містом ходять згорблені сорокарічні люди, а шестидесятирічні поводяться так, ніби їм шістнадцять. І те, і інше викликає заперечення. Воно дратує, так само як коли кажуть або пишуть «бувша» замість «колишня». Треба все таки відповідати своєму віку і жити в ньому.
Так заведено в Чернівцях і тоді ти заслуговуєш на це місто. Погана прикмета в Чернівцях ховати зимову куртку до червня. Не менш ганебна – рано старіти і занадто довго бути юним. Будь актуальним.
Сьогодні
Дивлюся чернівецькі фото у так званих соцмережах. Нічого не змінюється в Чернівцях! Ті ж самі німці, ті ж самі румуни, ті ж самі євреї. Та й українці вражають одноманітністю — однаковий одяг, однакові авто, однакові думки. А люди різних національностей з активною життєвою позицією дуже діють на нерви.
Ньютон дивиться на те як твоя маса не притягує жодне тіло. Чоловіки у костюмах працюють на чоловіків у майках і джинсах. Однаковий колір парканів – отруйно зелений, однакові загрозливі тролейбуси і насуплені маршрутки.
Одноманітна мережа банків, які однаково запрошують на свої рахунки. Ті ж магазини і заклади громадського харчування з однаковими меню. На площу звично викочують ті ж яйця, а взимку — ялинки. Щотижня найважчий час — перші чотири дні після неділі.
Є лише два дні на рік, коли не можна зробити все однаковим. Один називається вчора, інший – завтра. Тому роби все різним сьогодні, бо це найкращий день у році, який ніколи не повториться.
Володимир Килинич
Мал. Ігоря КУХАРСЬКОГО
