В епоху буремної PR-молодості, був у мене друг, товариш, вчитель і старший колега – Петро Васильович. Петро був зі Львова. Колишній доцент Львівського поліграфічного. Зарплату нам видавав Турчинов Олександр Валентинович. Але у Турчинова зарплату, окрім того, що її треба було заробить, її треба ще було заслужить…
Турчинов тоді ще не був кривавим пастором, а був просто пастором. Він рєзко пройшов коротким і звитяжним шляхом від ленінського комсомолу до лона протестантської церкви. Від Леніна до Лютера…
В неділю Турчинов проповідував у своїй церкві. Казав нам: приходьте на проповідь, я дам вам зарплати і всяких інших дарів… Церква була в якійсь мрачній хаті без хрестів і ікон. Це було підозріло…
Ми з Петром Васильовичем приходили до протестантів, сідали на лаві та мовчки зітхали… Турчинов читав біблію… «Уяви собі, яке це для мене, греко-католика, приниження!» – бідкався Петро Васильович.
Я був неортодоксальним православним з Черкащини, невідомої конфесії, тому мені це було не так боляче.
– Коротше так, – казав Петро Васильович, – якщо він через півгодини не дає грошей, кажи йому: “Бога нема!”. Він цього дуже боїться!
Петро Васильович помер рік тому. Згадую. Хай вам буде добре, в тамтих світах, Петре Васильовичу… Не знаю, що воно там? Чи є там той бог чи нема. І який він – протестантський чи греко-католицький? Хто його знає… То, зрештою, абсолютно не важно. Царство Небесне!
Віталій Чепинога
