Після 24.02.2022. одна моя далека родичка, вже у літах, але із «совком» в голові казала: треба здатися, і тоді настане мир! Це при тому, що раніше вона гордовито говорила про подвиг народу у так званій великій вітчизняній війні. Я не став переконувати, пояснювати, що у нас тоді буде поліцейська держава.
Для неї це були порожні звуки. Вона була переконана у величі путіна.
Я їй розповів, що, коли я був у Грузії в 2008 році, то там ходили фото з окупованихь територій, на яких російські солдати носилися з вкраденими унітазами. Вона сприймала мене як дурника, сміялася і питала: “Для чого?”. Маючи на увазі, для чого унітази носити з собою російській солдатні?
Потім почала з’являтися інформація уже з наших окупованих територій про їхнє мародерство. І вона примовкла. А після звільнення Гостомеля моя дружина з’їздила до будинку своєї племінниці. У неї чоловік підприємець і будинок багатий.
На диво окупанти там майже нічого не поламали. Лише розбили шибку, щоб у вікно увійти…
Але була одна характерна деталь. Дружина, повернувшись, запитувала: “Я все розумію. Але як можна в будинку з двома туалетами ходити у відро?”
Після цієї розповіді моя далека родичка провалилася чи то в глибоку задуму, чи то в депресію. Вона більше не сміялася, коли чула подібні розповіді. Але я зауважив, що на ютубі вона продовжували дивитися якісь плітки про Кіркорова і вот ето фсьо… Мабуть, ностальгія за вигаданою країною дружби народів.
Юрій Луканов
