Category Archives: Культура

Під гуркіт рашистської канонади дочитую ваговитий рукопис двокнижжя про Буковинський край 40-80 років ХХ століття Миколи Тимошика — відомого огієнкознавця, просвітянина. Своєрідний дотик до твоєї душевної автентичності, ідентичності, первинності, зачепивши потаємне, задавнене, зболене. Обидві книги до людей ще «не вийшли». Однак про них необхідно «дещо» сказати вже зараз. Як і про кожну вартісну Книгу, оскільки людство (за Цвейгом), щоби вберегти себе, вижити й розвиватися, то нічого достойнішого, аніж Колесо і Книга, так і не придумало за всі свої часи.

Continue reading

Закінчив читати книгу Радомира Мокрика «Шістдесятники». Дуже раджу всім! Що би ми там не казали, і як би не оцінювали, а шістдесятники — великі й круті люди. Саме вони, великою мірою, зберегли саме ту Україну, яка повстала в 2004-му, в 2013-му, в 2022-му… Яка, власне памʼятала, що вона — Україна!

Continue reading

«… Колись мені було цікаво збагнути двох чоловіків. Селінджер написав «Над безоднею у житі». Дивувало, що у США, багатій країні, чоловік написав один твір і далі — нічого. Тільки аж коли помер, знайшли у нього щось недописане-непереписане… Чого людина замовкла, маючи світову славу?
Continue reading

Проблема читання вперше в літературі на рівні художньої метафори поставлена Лесем Мартовичем в оповіданні «Нечитальник» (1889), а соціологічний аспект читання досліджував Борис Грінченко «У світ широкий» (1907). Він же і спробував вибудувати рейтинг популярности книжок серед українського селянства. Це було важливо для української літератури, зорієнтованої на просвітницьку роботу серед селянства.

Continue reading

Заява секретаріату Національної спілки письменників України у зв’язку з відкриттям у Києві оновленої меморіальної дошки Михайлові Булгакову

Continue reading

Був я отсе на Байковому кладовищі. Попри своїх близьких, захотів віддати шану могилці Івану Нечую-Левицькому. Сей чоловік після Тараса Шевченка, до слова, породив нам Михайла Грушевського. Та мова про інше. Іду я Байковим кладовищем, і думаю: «Тпру! Осьде вже біля свого талановитого батька Патона могилка його бездарного сина – Бориса. А де ж гробівець ще з найвірніших, після Бориса, холуя Щербицького – Денисенка (себто диявола в рясі Філарета)… Виявляється, сей донецький Армагеддон ще здраствує.

Continue reading

Фейсбук переповнений у ці дні новинами про «Журналістську весну -23». Оприлюднити про це явище кілька власних думок — щемко-гірких і водночас оптимістично-тривожних — спонукала мене головна обставина: рівно 45 років тому (червень 1978-го) в числі 76 однокурсників я отримав омріяний від шкільної пори диплом журналіста – випускника Шевченкового університету. Не помилюся, коли стверджу, що переважна більшість із моїх однокурсників змогли пронести через усі непрості воловоди нашої історії три головні чесноти цієї витребуваної в усі часи професії, які очевидно й були закладені первинно Божим промислом для носіїв цього фаху. Надто ж для тих, хто уособлював своїм правдивим пером упродовж століть бездержавну українську націю. Ось ці чесноти:

Continue reading

Як ще недавно я любила травень! Хоч, як усі осінні, люблю осінь: золоту, тиху, найумиротвореннішу і найщедрішу на земні плоди пору року… Але травень неймовірний, і то завдяки Дню Києва, святу, на яке раніше приїздила навіть з-за кордонів… Любила, дякуючи розквітлим каштанам на урочистому людному Хрещатику, парадам, святковим натовпам щасливих людей… високому чистому небу, погожому ультраманиновому Дніпру, яким він буває тільки у травні…

Continue reading

Влітку ми часто з’їжджались на моїй батьківщині — в селі Самчики на Хмельниччині. Ігор Римарук, Павло Гірник і я. Бували там і Володя Моренець, і Костя Родик і ще друзі-поети і друзі-непоети… Але тільки Ігор Римарук чесно відрефлексував прекрасним віршем… Ось він. Живий назавжди. Як і його автор.

Тарас Федюк

Continue reading

Що ми знаєм про слово?
Тільки те,
що само випадково
зронило про себе
слово.

(Леонід Талалай. Вода в пригорщі. К. 1981)

Continue reading