На моєму і Жориному обійсті росли сливи одного сорту — великі, гіллясті, ще прадідівські. Схожі на «угорку», але не «угорка». Крупні і смачнющі! Особливо повидло з них — бомба! Сливи були пізні, дозрівали аж у вересні.
Маємо нову художню книжку, в якій є спроба відтворити біографію Павла Тичини (Ярослав Карпець. Феєрія Духу. Київ. 2024. 220 с.). Художні біографії завжди цікаво. Тим більше, такі складні й неоднозначні постаті як той же Тичина, який мав талановитого апологета Станіслава Тельнюка і до якого звертався в своїй творчості Павло Загребельний.
Поблукавши світами, побачивши чимало людей, я помітив одну закономірність: у розвинених країнах люди менш категоричні, гнучкіші, скромніші й добріші, а вихваляння, гординя, агресія частіше притаманні населенню економічно відсталих держав.
В одній нещодавній дискусії про ролю російської мови в Україні мій опонент сказав таке: “Не втомлюватимуся повторювати — російська мова ні Путіну, ні Росії не належить! Цією мовою освоєна значна частина внутрішнього всесвіту. Чому я маю віддати все загарбнику й відмовитися від частини себе?”
У День професійного свята телебачення радіо і зв’язку різне згадується. Сьогодні пригадав 1 серпня 1991 року. Приїзд Джорджа Буша-старшого до Києва. Українське радіо вело трансляції відразу з кількох майданчиків. Мені пощастило бути в парі з Василем Бирзулом – професіоналом вищого гатунку. Місце особливе – Бабин яр. Сюди мала прибути американська делегація після виступу Буша у Верховній Раді.
Шановний Миколко. Наші спільні житейські воловоди, з крутими спусками і такими ж підйомами, що нерідко мали гострі й несподівані розвороти, тривають уже понад півстоліття. То ще від студентської пори в Києві, коли нас доля звела разом – у в одній кімнаті першої спільної житейської пристані в журфаківському гуртожитку на колишній Ломоносова.
У Народному домі міста Тисмениця пройшов вечір пам’яті Олега Лишеги (1949-2014), присвячений 75-річчю поета. Промотором заходу виступив відомий фотохудожник Ростислав Кондрат і підтримала міська влада. Захід вдався, всі виступаючі (Галина Чубай, Віктор Морозов, Оксана Лишега та ін.) витворили живу атмосферу розмови про Поета.
Живемо з людьми і серед людей. Любимо їх. Ненавидимо. Проходимо байдуже. Нас формують люди. Нас змінюють люди. Вони відбирають наше життя. Вони сповнюють його сенсами. З Миколою Лесюком (1940-2024) я запізнався в лютому 1994 на вході у Львівський університет.
Менш, ніж за два місяці відзначатимемо 90-річчя Василя Симоненка. Чи міг би поет за інших обставин дожити до наших днів? Чому б і ні?! Окремі його старші колеги перевищили цей віковий поріг: Ліні Костенко 95-й рік, Дмитро Павличко завершив життєвий шлях на 94-му році. Василь Симоненко не дожив і до 30-ти.
Два дні тому, 11 листопада був день пам’яті Леоніда Талалая. Він родився в сутінках листопада, а відійшов у день найвищого сонця. Його остання книжка, «Безпритульна течія», – це крик відчаю. До нас. Ми його не почули… Зізнаюсь: я близько не був знайомий з Леонідом.
