Письменницька праця, якщо вона виконана талановито, чесно і цікаво, передбачає визнання, ширший резонанс і навіть славу. Коли цього не стається, то творчість втрачає той високий сенс, закладений у неї, хай тільки в межах того часу, в якому живе митець.
«Засіб Макропулоса» Карела Чапека. П’єса написана 1922 року. Фільмована совітами 1983-го під назвою «Секрет її молодости». Здається, Сергій Шакуров ще жиє. Вікіпедія подає дату народження 1 січня 1942, хоча раніше була дата 1933. Менше з тим. Він зіграв ґеніяльно. Як і харківська стервозна Ґурченко.
Вчора розмовляв по телефону з дочкою Ірою. Довго говорили про все — про війну, про життя в Німеччині, де вона зараз перебуває, про європейську культуру, про європейський побут. І раптом Іра запитує:
— А ти добре знаєш російську літературу?
«Російський балет» – насправді ніякий не російський. Розмови про його «скасування» через війну рф в Україні топчуться навколо «танці не винні». Натомість мало хто цікавиться походженням зірок, творців і педагогів рос. балету. То ось – наприклад, українського в його минулому і сучасному більше, ніж достатньо. А також польського, німецького, англійського, італійського, французького, шведського, латиського – левова частка, не одиниці!
Одна зустріч, яка назавжди відбилась на моєму серці. Наші шляхи перетнулися у місті високих нот — ми з синами приїхали в Париж з концертом… На сцені виконували «Смерекову хату», а в коридорі підтримкою лунав чийсь потужний баритон. Той голос заряджав простір навколо і не лишав байдужим нікого, хто чув його. Я тоді ще не знав, що це був голос Василя Сліпака.
Ви, звісно, чували слово «філонити». І, певен, заєте, що означає воно «лінитися», «ухилятися від виконання завдання». А звідки це слово взялося, відаєте? А взялося воно на неозорих просторах… сталінського ГУЛАГу, в офіційних табірних формулярах НКВС. І це навіть не слово, а бюрократична абревіатура. Реальне значення якої – «фіктівно ісправляющійся лагєрєй особого назначєнія».
Ідеш босий
і думаєш
яка гаряча
земля
і не знаєш
що кров
заливає її
(Людмила Малкович. Свічка зі снігу. К. 2010)
Місяць читання короткої прози українських письменників завершую книжкою Андрія Содомори «Сльози речей» від Літературної Агенції Піраміда. Це збірка новел та коротких образків, головним героєм яких є Львів. У коротких розповідях автор зумів висловити величезну любов і вдячність рідному місту. І зробив це в особливий спосіб. Бо ті, хто знайомий з Андрієм Содоморою, розуміють: все ним створене — це творчість найвищого ґатунку.
Наша родина, якщо міряти суворими сільськими мірками, ніколи не була зразковою. Життя її протікало немов за приказкою «Клим дома – Хоми нема». Проте був таки стовп, на якому вона трималася. І цим стовпом був дід. А самого діда тримали аж два стовпи – гармошка і корова. І якщо хтось із вас прокидався од будильника, чи то паровозного гудка, то я – найчастіше – од гармошки. «Г-ооо-ой до-лии-гии-ноо-ю гоо-ой широ-гоо-кою козаа-гаа-кии йду-уть», «Скрии-гии-плии-ві-гіі-ї воо-гоо-рі-тее-чка брее-гее-хлии-віі-ї лю-гу-де» — щось подібне розлягалося в мене щоранку над вухом.
Книжок забутих титли і рядки,
улюблених поетів стерті строфи
так, ніби дощ, лінивий і рідкий
стається епілогом катастрофи…
Дратує дощ й улюблений поет,
і катастрофи чорна парасоля.
