Хтось втомився від смертей. Хтось втомився від життя. Хтось навшпиньках тягнеться до неба, щоб вчепитися за хмаринку оптимізму. А хтось уже гнеться, щоб зірвати в полі свій останній колосок… Визнач тут середню температуру по палаті. Різні ми. І всі ми в одному човні.
Розповім історію, яка зачепила. Знайома виїхала за кордон. Не одразу після повномасштабного вторгення, десь за рік по тому. Неочікувано й швидко вийшла заміж, оселилася на півдні Франції. І стала проповідувати “успішний успіх”. Усе б нічого, але з “успішного успіху” в її житті по-справжньому успішного було мало (якщо не брати до уваги французького заміжжя).
Усі обговорюють гарантії безпеки для України. Усі ми вже знаємо, що нам потрібні НАТО, зброя, армія, миротворці і вишенька на торті — ядерна зброя. Але передусім гарантією безпеки України є саме українське суспільство, яке усвідомлює себе українським суспільством, зорієнтованим винятково на себе і власні інтереси, тобто на виживання.
Сумно писати про все це… Давно не брав ручку в руки. Не брав, по-чесному. Ні, за ті майже два роки, що я вдома, ні за півтора роки до того. Мені кажуть, що я трохи змінився. Брешуть. Я — анітрохи. Змінився світ. Міни чи щоб там не падало на голову, не міняють людей.
Бачу, йде чоловік назустріч по стежці, який хоче в мене щось спитать. Я таких вже вгадую здалеку… Підходить, каже:
— Я оце давно хотів вас спитать: з якою метою ви ходите з оцима палицями?
— Та, без особливої мети. Просто так. З метою фізичної активності.
Вася все більше нагадував сам собі товариша Троцького, і зовні, і за суттю. Такий же опортуніст, нахаба і бабник. Схильний до шкіряних камізельок і бронєпоїздів. І до суперечок. Корочє, рєволюціонер. Але чи треба та революція? Може обійтися еволюцією, повільною та послідовною? А то у нас нині всі революціонери, а справи стоять.
Гортаючи туди-сюди Фейсбука, я необережно торкнувся екрану смартфона у самий непідходящий момент – коли під моїм пальцем пропливала реклама курсів англійської мови. І вийшло, ніби я проявив до них інтерес. Але мені туди було не нада, і я за долю секунди зробив відміну, бо свято вірив, шо бистро піднята сигарета не вважається упавшою. Але виявилось – вважається. Вмить у мою стрічку хлинули всі мовні школи світу і з ними ще декілька з сусідньої галактики.
Світ змінюється
як правило
не в кращий бік
дивуюся собі
народився за
хрущова
все старший брат
допитується
чи пам’ятаю
кукурудзяний хліб
Фейкова дисертація Усика – це результат глибокої психологічної травми, внаслідок якої суперуспішна людина, яка досягла неймовірних результатів, багата, відома на весь світ, не відчуває себе повністю реалізованою і потребує додаткового визнання. В це важко повірити, але люди, що перебувають на самій вершині, такі само вразливі, як і всі ми. А може, навіть вразливіші.
Не залишають спомини про минуле, батьківську хату і моє дитинство. Уже давно ненька подаленіла, не розмовляє зі мною крізь роки, але, немов крізь оте мовчання пробивається від її серця голос – добрий, а інколи – застережливий. Од того погляду, що й нині бачу та відчуваю, до нестями ніжного й бентежного, очей не відведеш – то дзеркало совісті.
