Днями Зеленський обмовився: якщо війна затягнеться, треба шукати спосіб провести вибори… І в мирний час у такій країні, як наша, вибори – це гра в смертельну рулетку. А під час війни… З таким, як зараз, рівнем громадянської свідомості, нам цілком загрожує «грузинський варрант».
Це ті спогади, які змушують серце битися частіше, а в грудях зароджується теплий згусток енергії, який стискає з неймовірною силою, йому не вистачає місця, він підходить теплим комом до горла і… на секунду свідомість згадує те відчуття, — відчуття щастя. Ми з Ігорем закінчили четвертий курс. Сесія, екзамени позаду, у нас канікули, ми вільні!
В задушливій імлі однакових розплавлених від спеки днів поволі проминає календарна середина літа. Вона зникає за обрієм пам’яті, розчиняється в розпеченому мареві, яким останні кілька тижнів літо зосереджено облизувало все, що трапляло в поле зору його палаючого небесного ока.
Обговорили з побратимами вбивство Фаріон. Зрозумів про себе, що загальнолюдське я ставлю вище за національне. І це при тому, що завжди не тільки вважав себе, але й довів життям, що був і є патріотом. Звісно, не носінням вишиванки раз на рік. Чи мотивуючими (невідомо кого?) постАми про ненависть до ворогів у соцмережах.
Проросійському населенню пофіг. Україноцентричні розділилися на тих, хто мовчить, бо не готовий до глорифікації Фаріон і тих, хто в усьому звинувачує росіян під слоганом «вони стріляли не в неї, а в українську мову».
Убили! … За що… Чому… А за що убили Симоненка? Стуса? Миколайчука? Сосюру? Григорія Косинку? Чорновола? Валер’яна Підмогильного, Валер’яна Поліщука, Марка Вороного, Миколу Куліша, Миколу Хвильового, Михайля Семенка, Євгена Плужника, Миколу Зерова, Леся Курбаса?
Читаю зараз багато різної високочолої аналітики, зі спробами пояснити сучасний світ, уловити тенденції, окреслити якісь осяжні перспективи, спрогнозувати, передбачити, осягнути виклики… Але воно нічого не працює, бо сучасний світ не пояснюваний і не прогнозований.
Атентат на Ірину Фаріон об’єднав у жалобі і її прихильників, і її ненависників. У цій реакції – суть України. Бо вбили одну з нас. Ми можемо не погоджуватися чи навіть вважати шкідливими чиїсь думки й дії, але ми шануємо право людини на свою позицію. Це про демократію, про свободу й повагу. Тож без жодних «але» я схиляю голову перед пам’яттю про пані Ірину і висловлюю щирі співчуття її родині.
Вчора в блискавках-новинах про замах на Ірину Фаріон хтось із журналістів ужив драстичне слово «підстрілили». Дуже точне для нашого «врем’я лютого», цинічного політхамства і політкарлицтва. Суть владарювання містечкової підворітні, за неписаними законами якої саме так «рєшаются проблєми»: «нєт человека – нєт проблєм».
Ще всі обставини убивства Ірини Фаріон не з’ясовані. Правоохоронці мусять знайти вбивцю, замовників убивства і з’ясувати мотиви убивства. Проте схоже на замовне політичне убивство, здійснене терористичним московським режимом. Це їхній стиль, їхній почерк, їхня історична практика.
