Передріздвяні ритуали галицького села: змагання газдинь на розмаїтість штабелів випічки, бурштинові озера холодцю, прощальна пісня любовно відгодованого пацє. Пахощами вудженки його дух линув над хатами. І ще один, різкий і міцний, самогонний. Домашній алкоголь слугував не лише опіумом для народу. Також медичним засобом — «на натиранє», на компрес, настоянку на травах — і твердою, хоч і рідкою валютою.
У ресторані Буковелю миска кукурудзяної каші з ложкою бринзи і грибної підливи (називається банош) коштує 1000 гривень. Стограмовий шматок м‘яса з витребеньками гарніру (називається стейк) – 3000 грн. І ресторани рояться людьми.
Я про цей не вельми удатний образо́к із глеком, квіточками, метеликом і яблуками вперше почув від тата, але побачив його вже аж по смерті Фіґоля. Тато, коли приніс додому Фіґолеву картину з “голим бабиськом”, ту саму, яка потім спричинила стільки брутальних сварок між ним і мамою, шепнув мені на вухо:
В нашій столиці купа місць, скажем прямо, автентичних. Проходячи біля мальовничої калабані, виникає делікатна і навіть вишукана ситуація. Прохід між калабанею і авто, дуже вузенький. Іду, а назустріч мені, звабливо вихитуючи стегнами, ніби пливе між битих плит, мокрого піску і калабань, гарно вдягнута молода пані…
Час зриває дні календаря, як холодний осінній вітер листя в саду. Минуло 5 років, як тривожної для нас пізньої осени 2019 син Евген виїхав з України на лікування. Я не хочу зараз розповідати, як сталося, що здоровий юнак, студент істфаку, раптово захворів; як терміново ми відправляли сина закордон на лікування, так вірилося; і як допомагало багато людей, аби цей важливий життєвий вибір зробити.
Ніколи не вважав себе письменником і ним не є. Але за письменниками давно спостерігаю, і мені добре відомі їхні звички. Таких приблизно десять. Ну, може, трохи більше. Чернівецькі письменники мають їх усі в різній пропорції.
Свята. Вони добираються до купи самі. Підсилюють одне одного, органічно поєднуються у сприйнятті дорослими та дітьми. Ось і сьогодні чудесно співпали два великих для всіх українців свята — День Святого Миколая, улюбленця всієї нашої дітвори та День Збройних сил України, яких глибоко шанує весь наш народ. Від малого до великого.
В’язкий, як хаш,
і жирний, як лагман.
Домоклів над столицею туман.
Вогні — облуда, міражі, обман.
Як шлях у прірву
куций автобан.
Життя – фасад,
під ним сліди від ран…
Того разу Іван Драч нагадував мені Миколу Бажана.
Бажана, якого я не знав особисто, але знаю за віршем того ж таки Драча: «Я пам’ятаю Бажана старого// Він все частіше згадував про Бога// І все казав, доплентуючись вгору: // «Час, Господи, на самоту й покору»… Класик радянської літератури, її комісар, приставлений комуністами, про якого так багато гіркого сказав у своїх щоденниках Олександр Довженко, Микола Бажан в кінці життя повторював слова свого ідейного ворога – Евгена Маланюка…
Чому я ніколи нікому нічого не раджу читати, дивитися, слухати і взагалі – не вживаю фрази «раджу». Бо я – практик. Я хочу, аби мої поради мали практичний результат і реально впливали на якість процеси. Наприклад: «Кокотюха радить українцям масово винести з дому і здати в макулатуру книги Чехова».
