На самому початку війни російська ракета поцілила в склад Гудвайну на Київщині. Було знищено вина на десятки мільйонів долларів. Але навіть тоді кілька сотень пляшок вціліли. І Гудвайн їх продавав під етикеткою «Вина, що вижили», відраховуючи певні проценти на потреби ЗСУ. Я теж купив кілька таких.
… Зайшли в маленьку кав’ярню з моїм другом і зробили замовлення. Коли йшли до нашого столу ще двоє людей зайшли. «П’ять кави, будь ласка. Дві нам і три відкладіть…» Оплатили рахунок, взяли дві кави і пішли. Запитую товариша: «Що це за «відкладені кави?». Він теж не знав… Бармен каже: «Зачекайте самі побачите…»
Що нам ваші прогреси і всякі модні штуки, коли є мамина вишивка? Вишивала руками, на домотканому невибіленому полотні. Це занавіска до ліжка чи до його ранішої «моделі» — до полика, а ще до лежанки на печі, — до всього, де спали люди. Ці вишиті по одному краю (по низу) занавіски були невід’ємним елементом постелі.
Господь розпорядився так, що історія України тісно пов’язана з історією Росії. Російський імперський монстр починаючи з часів Київської Русі стоїть на українських підвалинах (правильніше сказати – Русь, означення «Київська» було доточене імперськими істориками, бо ж, мовляв, були й інші «Русі» — Суздальська, Новгородська, Володимирська; насправді Русь була одна – з центром у Києві, все решта – похмурі контури майбутнього «русского міра», намальовані тодішніми соловйовими і сімоньянами на замовлення кривавих московських тиранів).
Терпляче, але з огидою слухаю блекоту «невисихаючого» мєдвєдєва. Проти ночі навіть гріх щось згадувати. Просто думаю про інше, про те, що в цьому розгойданому світі немає випадковостей. Вони сприймаються радше як невипадкові випадковості. Усе найбільш низьке в людському бутті – ненависть, злочин, зрада, насильство, терор, війна, людиновбивство наділені своєю причинністю та наслідками. Нинішні трагедії масштабів вселенських катаклізмів в Україні також породжені ними.
Світ грає у футбол. Бо це гра, що об’єднує і надихає. Коли ти в бутсах, у футболці з номером на спині, а партнери по команді женуть тебе вперед «давай, старий, не тупи!» — це означає, що ти перемагаєш, навіть якщо програєш. Футбол любить життя. Бо знаю (і пацани, які беруть мене у свою дворову команду, не дадуть збрехати) іноді 2 по 25 на куцому майданчику чи 2 по 45 перед екраном телевізора – це все найкраще, що сталося з тобою тепер і зараз.
Рашистський побєдобєсний гнійник пенькнув і тепер патьоками розтікається ближнім закордонням смердючого путлєрсарая. Ще вчора доблесні втікачі садистично молотили в московському метро і на вулицях інших російських міст нинішніх своїх рятівників: усіх цих «чурок», «жовтожопих», «тварєй нєрусскіх» і як там іще їх гімнила люмпенізована чєлюсть пушкінофілів, «дугіносеків» і прохановоманів?
Приходить час, і починаєш розуміти, що лише Природа може творити нову природу. «Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки – смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба – і будуть нам ліки. Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево? Поміч Матері-природи – у виправленні і випрямленні нашої малої, людської природи. Тому що нинішня хвороба – це вчорашнє порушення законів природи».
Абсурд часу. Путлєр вирішив «ушкварити» гру в царя. Навіть не «в пєтра-катєріну», а в трохи пізнішу – «в алєксандера І». А чому б і не пограти, адже останній – класичний імперець, ідеолог реакційної «аракчеєвщини», «реформатор-переможець», дійшов до Парижу, розділяв Європу на найдовшому саміті в історії міжнародної політики Віденському конгресі (1 листопада 1814 р. – 8 червня 1815 р.). Адже це він насильно і пожадливо прибрав до рук за час свого владарювання Грузію, Фінляндіяю, Бессарабію, Азербайджан, Варшавське герцогство…
Інколи здається що цього чоловіка, наділивши зелом, словом і пензлем, прислали з іншого світу у наш стародавні Боги. Там Добро і Зло проростає з трав, які поділяються на цілющі і погибельні. Там усміхається сонце і крешуть гнівом блискавиці. Там усе просте і зрозуміле, а люди знають як жити у гармонії з природою.
