Сьогодні 89 років виповнилося б класику української літератури, відомому поетові, перекладачеві, Герою України, Почесному громадянину міста Києва, Почесному академіку Академії мистецтв України Борису Іллічу Олійнику (22 жовтня 1935 року, Зачепилівка — 30 квітня 2017 року, Київ).
Тиждень жив у горах, у заглухлому в хащах селі. За писаниною ніколи було облаштовувати побут. Увечері подався на пошуки їстівного. Надибав єдиний тут шинок. Підійшов сивий чолов’яга з сумними очима і білосніжним рушником на руці.
«Можна меню?» – попросив я.
Після 24.02.2022. одна моя далека родичка, вже у літах, але із «совком» в голові казала: треба здатися, і тоді настане мир! Це при тому, що раніше вона гордовито говорила про подвиг народу у так званій великій вітчизняній війні. Я не став переконувати, пояснювати, що у нас тоді буде поліцейська держава.
Яка чудова новина — сусіди-молдовани не захотіли вступати в Євросоюз. Не ті, що й так уже на заробітках в ЄС, а місцеві. В українському фейсбуці вже зранку після виборів у Молдові накапали пару цистерн сліз, згадали всі радянські анекдоти про інтелект молдаван…
«Медико-санітарні експертні комісії (МСЕК) – внутрішній ворог»... Це слова президента Зеленського. Це визнання наявності внутрішнього ворога. Хоча є ще один внутрішній ворог. Той, хто (і голова держави теж про це обмовився якось) дивним чином подбав, аби план контрнаступу опинився у ворога зовнішнього…
Виправдовую тих, хто читає різні тексти, і не знаходить такого, який би припав до душі. Я теж це відчуваю. Ритм часу змінився. Частота появи нових подій (подразників) зросла, глибина проблем лякає дужче, як от Світова Війна — ще три роки тому в її початок вірило мало людей, хоча вона вже буяла.
Я дуже довго читала цю книжку, майже два тижні. І не тільки через її солідний обсяг – понад шістсот сторінок. Текст цього твору настільки щільний і густий, що його неможливо легко проковтнути. Навпаки, для розуміння прочитаного деякі абзаци доводилося перечитувати по кілька разів. Але я пройшла цей шлях і зараз можу розповісти про свої враження від роману Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару», який минулого року вийшов у Видавництво “Комора”.
Непарадних фоток з Північної Кореї практично немає в інтернеті. Країна не тільки відгороджена від світової мережі, але й фотозйомка простими громадянами навіть буденних сцен під суворим контролем агентів міністерства внутрішньої безпеки… Це країна, де триває сталінський експеримент по виведенню нової породи людей: все населення вміє читати і писати. Але тільки те, що відповідає настановам і вимогам правлячої з 1945 року Трудової партії.
Розвесніло серед осені –
стрепенувся темний ліс,
крони чорні, набурмосені
молитовно в небо зніс.
Хуліганить сонце нишком ,
підфарбовує в руде –
Пам’ятаю ті часи, коли медуніверситет був медінститутом, а університет — державним. Тоді їздили трамваї, а тролейбуси – рідко. Була Рогатка. Рошу так і називали Рошою, а Садгора не була ще Чернівцями. Молоко продавали у пірамідальних червоних пакетах, а сметану у невеличких скляних баночках.
