Чернігівський журналіст і письменник Василь Чепурний видав гарну книжку «Титли і коми», взявши за епіграф слова Тараса Шевченка «Не минайте ніже титли, ніже тії коми…». Відразу скажу, що це пізнавально-просвітницька книжка, і добре було, якби про неї знали учителі української літератури і студенти-філологи. Хоча книжка написана доступно, просто, цікаво, і стане справжнім подарунком шанувальникам українського слова.
Вибачте мені мою самовпевненість, але запитання: як досягти, аби люди в тилу жили війною? — це просто нижче плінтуса. Треба налагодити виробництво зброї, щоб уся молодь, люди середньогго віку і працездатні пенсіонери працювали на цих заводах. Якщо праця на них оплачуватиметься нормально — не буде цих ідіотичних розвізників їжі — вони теж вироблятимуть набої або броню.
Микола Щорс. Що, власне, відомо пересічному українцю про цю людину? Радянська пропаганда твердить, що він був офіцером, проявив героїзм на фронтах Першої світової війни, після чого у 1917 році пішов у «революцію», приєднавшись до більшовиків і створив в Україні спочатку партизанські загони, а потім і першу радянську дивізію, ставши її командиром. Особисто зустрічався з Леніним.
Обставини загибелі першого командира української червоної дивізії Миколи Щорса до кінця не зʼясовані. Але за останніми даними вважається, що його було застрелено з револьвера, в потилицю, з близької відстані чекістом Танхіль-Танхілевичем. Застрелено «за прихильність до українського буржуазного націоналізму».
На тлі похмурих новин з Конгресу США про «не дійшло до голосування допомоги Україні» скажу: ще не вмерла надія. Принаймні, до 15 грудня, коли Конгрес піде на канікули. На 66 млрд. розраховувати, звісно, не варто, буде в рази менше, але це краще, ніж нічого. І власне про зброю в пакеті на голосування теж не йдеться, а лише про суми, потрібні для її придбання чи виробництва.
Противний характер – так казали про Бориса Грінченка, 160- літній ювілей якого маємо сьогодні. Ще б не був противним — змушував усіх навколо працювати і сам гарував, як проклятий! Прожив усього 47 років, а зробив більше за два інститути української мови разом узяті! Один його словник чого вартий! Щоправда, він його не сам склав, це колективна праця, але саме Грінченко довів його до видання і вписав сам особисто 6 тисяч слів.
Я – теж амбасадор… Читати любив з дитинства. Бувало, приходиш додому ввечері, а батько питає: а чого це від тебе Стефаником тягне? Ти що, читав? «Ні, — кажу, — я не читав. Я просто стояв біля хлопців, які читали Стефаника…». Але, якщо серйозно, то в дитинстві я читав мало. Якусь вбогу радянську фантастику та ще злиденніші детективи про шпіонів. Все, що належало прочитати змалечку, я читав уже в достатньо дорослому віці. В тому числі, й українську класику.
… Запросили мене в амбасадори. Я спочатку було зрадів, походжаю гордий, всім вихваляюся. Підійдеш до побратимів, похлопаєш так по-товариськи по плечах, затягнешся цигаркою з фронтовою махоркою і багатозначно вимовиш: «З вами, хлопці, харашо, але я оце рішив в амбасадори подацця…». Або в якомусь дуже інтілігєнтному товаристві впіймаєш момент і влізеш в розмову: «Ах оставьтє ви того Улісса в покоє, мене тут, кстаті, в амбасадори запросили, то я вже право і не знаю…»
7 грудня 2023, відійшов у засвіти на 83 році життя відомий буковинський Поет, Журналіст, Громадський діяч і просто хороша чесна Людина — Василь Васильович Васкан. Царство небесне… Вічна світла вдячна пам’ять…
Війна продовжується. Її кривавий танок зі смертю далекий від фіналу, і ті «марафонці», які думають що ми за мить від перемоги, сильно помиляються. Згідно провладного наративу, у нас далеко не один фронт… ще є економічний, духовний, культурний, ну, і решта фронтів. Зрештою, за кількості фронтів ми «взули» Третій Рейх, феєричніше «мочимо», аніж «Динамо» — «Барселону» в 97-му!
Книги Леоніда Ісаченка
