Росіяни люблять смерть. Шанують смерть. Вклоняються смерті. Життя для них є тимчасовою пригодою, яке не несе в собі жодної цінності. «Творі х…ню, ми здєсь проєздом» – цей блатний вульгаризм цілком заслуговує на концепт російської національної деї. А й справді: навішо напрягатися, коли рано чи пізно помреш? Це на Заході людина – все. А для росіянина людина – ніщо. Тимчасове непорозуміння, сповнене протиріч, гріховних бажань, спорадичних рухів у спробі відтермінувати неминучу зустріч з єдиною реальністю життя – смертю.
Пересічний росіянин проживає життя в стані перманентного самогубства. Нещадно вбиває себе алкоголем, наркотиками, тютюном, отруйною їжею, токсичним середовищем, людоненависницькими теоріями, вірою в Бога, який (за його переконаннями) має вбити всіх, окрім росіян.
В російські парадигмі буття категорія “моралі” відсутня. Адже саме поняття “гріха” залежить виключно від політичної волі правлячої партії. Партія сказала “враг народа” – расстрєлять. Партія сказала – “гордость нації”. І от вчорашньому “врагу народа” вже пам’ятник стоїть у центрі столиці. Нєпонятно всьо, зибко в “русском мірє”. Сєгодня гєрой, а завтра – прєступнік. Чи навпаки.
“Абсолютної правди нема. А значить, все що я кажу для когось може стати правдою. Головне робити це дуже впевнено і нагло” – так на початку 2000-х вчили молодих журналістів телеканалу “Інтер” зальотні політтехнолони з Москви, переробивши на новий лад старий більшовицький концепт: “Якщо Бога нема, то все можна”.
Росія – це метафізичне НІШО, яке живе в кожній людині. Саме до нього апелює росія, знаходячи адептів по всьому світу. Не важливо якої ти національності, віросповідання, культури. Варто відмовитись від будь-яких моральних чеснот, етичних та естетичних принципів, відповідальності за власне життя, критичного мислення, елементарної порядності, навчитись невпинно брехати собі, перебріхувати інших і ти – росіянин:
“Чєловєк малєнькій от которого нічєго нє завісіт”
“Акакая разніца, всє оні сволочі”
“Как платють, так і работаю”
“Ти начальнік – я дурак. Я начальнік – ти дурак”
“Просто так кірпіч на голову нікому нє падаєт”
“Шара – ето святоє”
“За чєй счьот банкєт?”
“Сєня, дічь будєшь?”
Ну і найпопулярніше: “С намі – Бог”!
Вживаєте подібні фрази? У мене для вас невтішна новина: ви хворі росією. Бо Бог – завжди з усіма. Ба більше – ви і є Бог, від особистих рішень якого залежить доля світу. Нема у Бога інших рук, ніж людські. Пізнати Його доволі просто: все що творить і створює – це Він. Все що вбиває й руйнує – Його супротивник.
Та й категоричний імператив Канта ніхто не відміняв. “Вчиняй з іншими так, як хочеш, щоб вчинили із тобою” (якщо спрощено). І якщо росія показово на очах у всього світу вбиває Україну, то може у такий спосіб подає Україні та світу сигнал: “Вбийте мене, зруйнуте, заколотіть у труну, поховайте так, щоб наступні покоління навіть могилки не відшукали. Бо я люблю смерть, прагну смерті, упиваюся смертю. Смерть – моє друге ім’я. Бо я – росія”.
Україні та світу варто виконати цю благородну місію. І якщо Україна потроху починає розуміти справжню суть росії, коли так звана “русская культура” лишень гламурне “Дольчє і Габбана”, в яке вдягнений серійний вбивця, то колективному Заходу, економічне благополуччя якого залежить від того чи купить у нього вбивця-маньяк нову сумочку “Луї Віттон”, це тільки належить усвідомити.
Найбільшою помилкою колективного Заходу є те, що він і досі (через власну людиноцентричність) хибно вважає росіян тотожними собі. Не усвідомлює й малої дещиці того, як росія і росіяни по всьму світу бажають колективному заходу смерті. Звідси й міфи про “загадочную русскую душу”. Ну, не вкладається у европейців та американців в головах – як можна користуючись всіма благами західної цивілізації і водночас бажати цій цивілізації смерті.
Росія – це хвороба, яку треба вбивати передусім в собі, допоки вона не вбила вас. Або як казав професор антропології Орест Лютий:
Умом росію не понять
Ка х..й завьорнутий в налістнік.
Х…ню не нужно понімить
Росію должно только п…здіть.
ПЕРЕМОЖЕМО!
Антін Мухарський
