Останні удари вночі по обʼєктах нафто-газового комплексу на Полтавщині і галасливе оголошення Путіним ультра-націоналістичного «Азова» єдиною реальною владою в Україні говорить тільки про одне — перемовинам про перемирʼя, навіть на місяць, кінець. Гора народила мишу. Диктатор заздалегідь в Ель-Ріяді висунув неприйнятні для Європи умови про скасування санкцій. І не помилився. Вони неприйняті.
Що чекає на Трампа? Загравання з Кремлем веде до краху чи неминучого удару у відповідь? Переговори в Саудівській Аравії – це не просто чергова пустопорожня балаканина. Це момент, коли стало очевидним: путінська тактика затягування війни більше не працює так, як хотів Кремль. Російська делегація приїхала з ультиматумами – заберіть війська, віддайте території, визнайте анексію. Американці вислухали, подякували і нічого не пообіцяли. Ніяких поступок, ніяких гарантій, ніякого плану, який би допоміг Путіну врятувати обличчя.
На хвилиночку. Хто кого може захистити? Україна завдяки ЗСУ стає глобальною світовою силою. Збройні сили Великобританії 70 тис. Франції – 114 тис. Іспанії – 123 тис. (резервістів аж 16 тис.) Італії – 167 тис. Німеччини – 180 тис. України – близько1 мільйона. Додаймо, що ЗС країн ЄС не мають практично жодного бойового досвіду, вже не кажучи про моральну складову. Щит США? Вже сплив. Нова влада США сказала: самі себе захищайте!
Путін — не імператор і не стратег, що мріє про відновлення імперії. Він — звичайний радянський бюрократ, який зробив кар’єру в КДБ і навчився виживати в жорсткій системі, де не було місця для власних переконань. Усі рішення, які він ухвалював за свою кар’єру, були спрямовані на одне: збереження власної влади. І зараз війна для нього — не засіб досягнення якихось зовнішньополітичних цілей, а єдиний спосіб залишитися при владі.
«Вангування» німецького видання Bild про те, що се буде останнє мирне літо в Європі, вважаю абсолютно невірогідним. Але якщо вже пішли передапокаліптичні прогнози, то пропоную копнути глибше. Основні ментальні труднощі Заходу полягають у тому, що останні 80 років Захід конструював безконфліктну дійсність.
Подивився що наговорив Стів Віткофф в інтерв’ю Такеру Карлсону. Загалом нічого нового. Особливо після того, як Віткофф назвав «путіна великим лідером». Адміністрація Трампа вирішила загравати з путіним, бо так більше шансів на мирну угоду. Принаймні, вони так вважають. На ці резонансні заяви рефлексувати не варто, бо завтра можемо почути щось абсолютно протилежне.
У нас нова термінологія. Спочатку в Офісі президента говорили про каву в Ялті і кордони 1991 року. Коли стало зрозуміло, що без мобілізації кордони 1991 року неможливі, а з мобілізацією неможливі перевибори, кордони 1991 року тихо зійшли на пси. Замість кордонів 1991 року, з’явилася унікальна формула “справедливого” миру, яку придумав особисто Володимир Олександрович.
Важливо зрозуміти: хто на сьогодні для нас офіційні США? З неофіційною Америкою така-сяка ясність є: понад 60% населення вважає росію агресором і трохи за 50% за те, щоб надавати далі допомогу Україні. А що Вашингтон? Відбувається поступовий перехід зі стану співчутливого партнера у стан відвертого ворога чи це лише маневри з метою відірвати росію від Китаю?
Інтерв’ю спецпосланця США Стівена Віткоффа, яке в нас розноситься як «сенсаційне», навіть близько таким не є. Його можна звести до 3 ключових позицій, які тисячоразово звучали на Заході щонайменше рік уже.
Девелоперу Віткоффу дуже сподобався убивця і викрадач українських дітей путін. Про це він сказав в інтерв’ю пропагандисту Карлсону. Девелопер Віткофф працює нині у іншого девелопера Трампа. Словники визначають девелопмент як бізнес з нерухомістю, що збільшує її вартість. Останнім побажанням девелопера Трампа, якого американці найняли собі на чотири роки президентом, після українських родовищ рідкоземельних матеріалів стала Запорізька АЕС.
