Культура

І «мамина вишня» в саду, і сам ПАШКЕВИЧ…

На Стрітення, року Божого 2018-го, провідав свого братика у Чернігові… Анатолія ПАШКЕВИЧА…

Колись, коли скульптор Станіслав Грабовський робив пам’ятник Василеві Симоненку, то з величезного кавалку граніту відтяв добрий шмат. Із того шмату він і вирізав погруддя Анатолія Пашкевича.

У 1993 році, знову ж таки на Стрітення, він мені те погруддя подарував.
Але наступали темні часи погромів усього українського. Самого скульптора виштовхали з майстерні за неоплату оренди приміщення та «перевитрату» електроенергії…

Ми допомогли йому тоді розрахуватися. А подарунок його, погруддя Пашкевича, поїхало до Чернігова…
У документальному фільмі «Дума про Пашкевича» є кадри зі святом встановлення погруддя у Чернігівській філармонії… А я до того маю ще й приватне відео, де ми вантажимо різьбленого в камені Пашкевича перед відправкою до Чернігова. Там – цікава розповідь Станіслава Грабовського, там він ще веселий та бадьорий…

Згодом я поїхав з моєю кобзою у далекі мандри…

А погруддя Анатолія Пашкевича… викинули на вулицю. Як, власне, і мене «викинули» з Чернігівської філармонії. А згодом і саму Філармонію чернігівську розігнали. Нема.

Я вдячний заслуженому артистові України Івану Крушу та заслуженому художникові України Олексію Какало за порятунок пам’ятника Анатолію Пашкевичу. Вони те погруддя рятували до мого приїзду із-за кордону… Хоча, знаю, були тоді у філармонії гарячі голови з полум’яними комуняцькими серцями, які наполягали… розбити погруддя композитора на щебінь.

Пам’ятник уцілів.
Він нині під охороною в одній із чернігівських художніх майстерень. На жаль, досі ми не маємо дозволу на його встановлення. Але то не біда.

Я цьогорічного Стрітення пообіцяв своєму, тепер уже молодшому, братику Анатолію Пашкевичу, довести цю тяганину до щасливого завершення…

Василь Нечепа

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.