Культура

Розіп’яте «Розп’яття»

… Петро Скунць написав блискучу поему «Розп’яття». Вийшла вона у нашому закарпатському видавництві «Карпати». Та не встигла поема з’явитися на полицях книгарень, як її Комітетом по друку велено зняти. Так бібліографічною абсолютною рідкістю стає ще одна випущена у світ книга, не потрапивши до читача...

Зовсім можливо, що бздителі «порядків» і гидотники-заздрісники із Закарпаття написали-сигналізували верхам про «неблагонадійність» поеми – не знаю, в чому могли вгледіти крамолу?! А для заздрості бездари мають досить основ, бо саме П. Скунць є істинним поетом, тим, котрий собою заслонив увесь досить щедрий дріб’язок, що його представляють на Закарпатті ладижці, діяничі, патруси-карпатські…

З’явився Скунць на нашому горизонті – і ми побачили поета на горизонтах літературних загальноукраїнських. А таке таланить далеко не кожному обранцю муз… Та лихо і в тому, що в Києві знайшли собі комітетчики і рецензента-різника. Цим різником явився поет недолугий, запрограмований увесь Микола Нагнибіда (колись він по своїх предках був, либонь, Негнибіда, та час так нагинав того Негнибіду, що й став він Нагнибідою).

Оцей Микола Нагнибіда й написав рецензійку, що вирішила долю книги, узаконила її фізичне нищення. Ну, що ж? Коли Нагнибіда був би мудрим і делікатним, достатньо інтелігентним, він би просто не брався виносити присуд Скунцевому «Розп’яттю» з цілого ряду мотивів, а найперше усього тому, бо Скунць – поет, котрий є далеким для сприйняття і розуміння Нагнибіді. Тобто, сталося щось подібне до змішування різних груп крові.

Скунця міг би прорецензувати Б. Олійник, Д. Павличко, М. Вінграновський, І. Драч, й ніяк його не може рецензувати поет типу Нагнибіди. Але тут, очевидно, в Комітеті знали, кого вибирати собі в рецензенти, аби було так, як треба… Випадок з «Розп’яттям» Скунця довів, що і «Розп’яття» можна розіп’яти, коли попадає воно в руки грубі. Як кажуть: «Був би Авель, Каїн знайдеться».

А щодо поеми Скунця: вона – справді майстерно написаний твір, що не терпить витлумачення примітивного і поверхового, твір поета глибинно проникливого, з філософським вникненням у світ, стосунки між людьми; це твір, що розрахований не на читача-споживача, а на читача думаючого і глибокого. Хто воліє твори поверхові, лінується думати і відчувати, хто не здатний осмислювати й радіти несподіваності прекрасного і мислю наповненого у слові, тому поему Скунця не слід і до рук брати. Вона не для нього. Той нехай собі знаходить чтиво легке, де все лежить і плаває на поверхні… Для такого читача у нас більше ніж достатньо віршів і поем, і оповідань, і романів…
(Іван Чендей. Зі Щоденника. 1971 р.)

Марія Чендей-Трещак

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.