Уже веснить, уже весніє,
Уже весняний вітер віє,
Чорніє сніг, немов обрус,
Яким утерся сажотрус.
Ще день – і згине сніг усюди!
Чого ж його вивозять люди
Із вулиць міста?
Чи вони
Не вірять у прихід весни?!
Ті мозолясті чорні руки
Скидають сніг у темні люки.
О ні! То не даремний труд –
З тим снігом пропадає бруд!
Уже веснить, уже весніє,
Уже весняний вітер віє…
Була б весна, якби у люк
Ми поскидали всіх падлюк!
(Дмитро Павличко. Правда кличе. 1958)
Трохи Пушика в коментаторі:
“Письменник – це самоспалювання, в кожного митця багато нічних переживань, багато романтики. Це той, хто любить красу у всьому. Красиві людські стосунки. Митці такі, як усі, але мають у душі щось більше, ніж інші. Наш світ у великому світі, але духовний світ у вже завтрашньому дні. А вселюдський світ скерований на сьогодні, тому хоче розбити письменницький світ, який сміється над великим, іронізує, плаче і стогне” (05.06.2000);
“Простять тобі гарну дружину, простять великі гроші, простять навіть, коли ти щось украв, але коли ти розумніший за оточення, то цього ніколи тобі не простять (28.06.2000);
“Велика людина не може бути легкою у спілкуванні з усіма, не може задовільнити всі забаганки інших, не може перетворитися в лакея. Це як машини. Є легкова для їзди, але є важка для перевезення вантажів. Великі люди – то важкі дизелі чи електровози, які перевозять пасажирів і вантажі з однієї епохи в іншу” (16.08.2000).
Це зі Щоденників Пушика (том 2, книга 2: 2000-2004)
Ніколи не думав, що виберу Павличка і Пушика, аби сказати те, що хотів би сказати.
Бо те, що зараз чиниться, то є зло. Оріховський ще 1563 року сказав, що є люди Бога і люди диявола, й вічна між ними боротьба. Людині завжди належиться зробити вибір самостійно…
Євген Баран
