Культура

Мозаїчна проза Мілєнко Єрговича

Книжка про письменника. Події розгортаються на теренах колишньої Югославії. Тема війни червоною ниткою проходить через усю книгу. Це роман хорватського письменника Мілєнко Єрговича «Пси на озері» (видавництво Komubook, переклад Ірини Маркової).

Влітку 2010 року в одному з Белградських готелів знаходять непритомного мешканця. Як виявилося, чоловіка звати Нано Мазут. Він боснійський поет та есеїст, автор циклу віршів «Пси на озері», який в 1991 році, ще до початку облоги Сараєва, емігрував до Канади. І ось через майже двадцять років п’ятдесятилітній Нано Мазут повертається на батьківщину. Та тут доля обертається до нього не найкращою стороною. Чоловік впадає в кому.

Перебуваючи на межі життя і смерті, підсвідомість Нано Мазута починає створювати паралельний світ, де реальні події, вигадані образи та спогади зливаються в єдине ціле. Тож через внутрішні монологи та фрагментовані сцени читач поступово дізнається про його минуле, творчий шлях та особисті драми. Його свідомість, ніби розколота між минулим і теперішнім, повертається до подій, які сформували його як особистість.

Рецепціоніст Аріф Невзеті, який виявив поета непритомним у його готельному номері, відчуває якусь незбагненну спорідненість з канадійцем. Тож хлопець, аби мати можливість бути ближчим до Нано Мазута, вирішує вдати з себе його родича. А щоб виправдати свої часті візити в лікарню перед другом, з яким разом мешкає, хлопець вигадує історію важкохворої кузини Беси й щодня розповідає йому про її життєві пригоди. Таким чином Аріф «створює» свій неписаний роман, про фахівчиню з дубровницької ренесансної літератури, яка повільно помирає від цирозу печінки в лікарні невідкладної допомоги Белграда. Історії Аріфа поступово стають майже реальними, оскільки він починає в них вірити. Межа між правдою та вигадкою стирається, а його уява стає невід’ємною частиною життя. Це відображає загальну тему роману: реальність завжди суб’єктивна і кожна людина будує власну правду.

Аріф і Нано, хоч і з різних соціальних та культурних світів, об’єднані відчуттям втраченої ідентичності. Нано – емігрант, відірваний від Боснії, а Аріф – ізольований у власній буденності. Обидва створюють внутрішні світи, щоб примиритися зі своїм минулим і зрозуміти, хто вони є. Обидва оповідачі сміливо поринають у ймовірні та неймовірні історії, сюжети яких парадоксальним чином переплітаються.

Роман написаний у характерній для Єрґовича манері – з нелінійною оповіддю, складною композицією та глибокими рефлексіями. Автор майстерно балансує між реальним та уявним, залишаючи читача в просторі між правдою та вигадкою. Завдяки цьому Мілєнко Єрґович досліджує, як минуле формує людину та її уявлення про себе. Автор у своїх творах часто використовує мозаїчну структуру, де окремі історії, спогади, діалоги та роздуми створюють загальну картину, але не формують лінійний сюжет. У романі «Пси на озері» це особливо відчутно: життя героїв складається з уламків минулого та теперішнього, які важко об’єднати в єдину, цілісну історію. Така структура нагадує пам’ять, яка завжди фрагментована і не завжди впорядкована.

Мілєнко Єрґович відомий своєю деталізованою, скрупульозною прозою, де навіть найдрібніші моменти мають глибоке значення. Його стиль можна охарактеризувати як повільний, багатошаровий і споглядальний. Саме увага до деталей формує особливу атмосферу його творів. Якщо читати твори Єрґовича неквапливо, занурюючись у кожну дрібницю, можна відкрити багатогранність сенсів, які неможливо передати в лаконічнішій формі. Саме ця складність і детальність робить його літературу унікальною. До прикладу, в романі «Пси на озері» автор описує долю кожного з дванадцяти келихів з чеського кришталю, який був придбаний ще за Австро-Угорщини й тим самим розкриває читачеві сторічну панораму історії Балкан. Це дивовижно!

Наприкінці книжки є розділ з поезією Нано Мазута. Оскільки Мазут є літературним персонажем, то очевидно, що автором цих віршів є сам Мілєнко Єрґович. Інтегрування поезій у текст роману послужило глибшому розкриттю внутрішнього світу головного героя та підсиленню тематики твору. І читачам, які є пошановувачами поезії, це стане додатковим бонусом. Я ж не надто люблю верлібри, тому для мене ця частина книжки не мала особливого значення.

«Пси на озері» – це вже третій роман Мілєнко Єрговича, який я прочитала. Мушу зізнатися, що два попередні, «Батько» і «Волга, Волга» мені сподобались більше. Особливо роман «Батько», який є автобіографічним. Але і роман «Пси на озері» не залишив байдужою. В ньому є щось таке, що заворожує і змушує поглинати рівний, без особливої динаміки текст, сторінка за сторінкою. На відміну від творців романів із захопливим, динамічним сюжетом, Єрґович більше зосереджується на внутрішньому світі персонажів, їхніх переживаннях і роздумах. Його цікавить не те, що сталося, а як це вплинуло на людей. Це робить його книги більш інтелектуальними та медитативними, але водночас складнішими для читання. Тому не знаю, чи підійде роман «Пси на озері» широкому колу читачів, та думаю, він точно сподобається тим кому до душі твори Мілана Кундери чи Ольги Токарчук. Це проза, яку не читають поспіхом – вона вимагає зосередженості та терпіння, але винагороджує глибиною розуміння.

Мілєнко Єрґович – видатний боснійський та хорватський письменник і журналіст, відомий своїм глибоким проникненням у психологію персонажів та майстерним відображенням складної історії Балкан. Його життя та творчість тісно переплітаються з темами, піднятими в романі «Пси на озері». Образ головного героя, Нано Мазута, боснійського поета, який емігрував до Канади, перегукується з власним досвідом Єрґовича, який покинув рідне Сараєво під час війни. Автор глибоко досліджує вплив війни на людську психіку, показуючи, як травматичні події продовжують впливати на життя навіть після їх завершення.

Мілєнко Єрґович використовує свій особистий досвід та глибоке розуміння балканської культури, щоб створювати твори, які знаходять читацький резонанс по всьому світу. В сьогоднішніх реаліях для українців досвід письменника, викладений в його творах, буде особливо корисним.

«Пси на озері» – це складний багатошаровий роман, який досліджує колективну пам’ять, ідентичність та наслідки розпаду Югославії. Автор поєднує особисті історії персонажів з масштабними історичними подіями, розкриваючи крихкість людського життя і неминучість втрат. Мілєнко Єрґович створює не просто розповідь, а складну мозаїку про травми минулого, які неможливо забути, якими б далекими вони не здавалися.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *