Не обдури ти читача, не обдури,
Він простить тобі і два, і навіть три,
А на четвертий запита:
– А де ж талант?
І розбере, де геній,
де ж – комедіант.
Не обдури ти читача. Ти мусиш знать,
Що помиляється один, і навіть – п’ять,
Та не помилиться народ,
співай хоч як,
Неповну правду кине він, немов будяк.
Хай скільки критиків тобі кричать – ура,
І видавництва твори рвуть
ще з-під пера,
Та ти не вір тому – народ суддя усім,
Йому ти віддано служи пером своїм.
(Любов Забашта. Вибране. Київ. 1958)
Наївний вірш Любові Забашти (1918-1990), як і саме перше її поетичне “Вибране”, де много правильних ідеологічних віршів і мало поезії, за винятком циклу інтимної лірики. Пісенний талант у Забашти був. А народові нині байдуже або ж естетичні смаки так спотворені, що надіятися на здоровий глузд годі.
Можливо наступне вибране 1987, до якого вже писав передмову Іван Дзюба цікавіше. Тоді у неї за плечима було декілька вдалих драматичних поем, найвідомішою з яких є “Маруся Чурай (Дівчина з легенди)” (1968).
Але все мені згадується бувальщина М.Слабошпицького, як поверталися з полювання Максим Рильський з Андрієм Малишком, а з ними була Любов Забашта. Коли Максим Тадейович почав фліртувати з дружиною Малишка, знаючи, ревнивий характер товариша, то Андрій Самійлович терпів залицяння приятеля, терпів, а потім вигнав Рильського з машини. Й довелося нашому класику добиратися до Києва автостопом.
Мораль, проста: не залицяйтесь до дружин класиків, особливо, коли в них ревниві чоловіки…
Євген Баран
