Від біди
нікуди не подінусь,
та візьму я розпач
на замок.
Неможливість –
ще не безнадійність,
безнадійність –
не останній крок!
(Леонід Талалай. Вода в пригорщі. Київ. 1981)
Усе пригадую Талалая (1941-2012) на застіллях після зібрання спілчанського правління в столиці. Як його доставали нібито жартами про сина і хто там брав участь у процесі. Я дивувався, як він те мовчки терпів. Але в якийсь з моментів свого життя Талалай втомився…
Зараз модно говорити про те, як учнів цькують у школах, ніхто не говорить про цькування учителів.
Кажете, “нова українська школа”? Кажете, доктори і академіки педагогічних наук? Ну-ну… Кар’єрного успіху Вам.
Євген Баран
