Усі обговорюють гарантії безпеки для України. Усі ми вже знаємо, що нам потрібні НАТО, зброя, армія, миротворці і вишенька на торті — ядерна зброя. Але передусім гарантією безпеки України є саме українське суспільство, яке усвідомлює себе українським суспільством, зорієнтованим винятково на себе і власні інтереси, тобто на виживання.
Україні потрібна Україна — звучить досить парадоксально — і союз, який цими інтересами обумовлений. Досить шельмувати того Віткоффа, який дозволив собі (от же паскуда!) сказати про те, що усі ті регіони, які нині окуповані Росією, розмовляють переважно таки російською мовою.
Усі ми прекрасно знаємо, що паскуда Віткофф таки має рацію, бо, звичайно, цей гад Клінтон разом із не менш паскудними США підписав нікчемний Будапештський меморандум, але чи не були ми нікчемними усі роки нашої Незалежності? За кого голосували наші жертовні Східні регіони?
Невже Янека принесли в Україну інопланетяни? Невже українці — люди з українським паспортом — зовсім невинні жертви у цій війні? Українське суспільство не проводило реформ, начхало на елементарне право і чхає на нього й далі — наші прокурори, як ви знаєте, усі інваліди, які можуть брати хабарі, але не можуть тримати зброю в руках — правові нігелісти і пацифісти в одній особі.
То чого доброго усі ми чекаємо? Ми маємо право, збудувавши цілком антиправову державу, вимагати дотримання права міжнародного? Право так не працює. Закон або є, або його нема. Українські так звані еліти з Кучмою, Ющенком і Порошенком (про зека Янека, який взагалі є головним призвідцем цієї війни, тут не говоримо) просто «сушили весла» усі 30 років. А українське суспільство виживало, як могло, кожний робив свій маленький чи й великий бізнес.
А тепер ми обурюємося бізнесом Трампа. Типу ми — поза вигодою. Але це брехня! Поки українське суспільство не збагне усієї своєї огидності і порочності протягом усієї Незалежності, поки усі ми — “рагульня сукаблядь підараси” (цитата з Іздрика)– і далі позиціонуватимемо себе винятково як невинну жертву, нічого не зміниться. Треба для початку бодай відмовитися від російської мови, наступний крок — стати законопослушними громадянами, визнавати Конституцію України і не прикриватися тими, хто на фронті.
Треба нарешті сумлінно виконувати свою роботу і припинити перекладати на ближнього усі тяготи. Мізерність українського суспільства і нашого життя після 1991 року могла закінчитися лише цією війною і нічим іншим. Путін просто скористався безвідповідальністю і тупістю українського суспільства так само, як і відсутністю української армії і зброї, що є наслідком згаданої безвідповідальності.
Я вірю, що українське суспільство таки зміниться у позитивну сторону, але, на жаль, усі наші ЗМІ переймаються винятково критикою Заходу. І зовсім не переймаються гнилою ситуацією в самій Україні. Немає миру, якщо більшість виживає коштом страждання меншості, паразитуючи на цих стражданнях. А скасування російської культури! Як це зворушливо! Ви б спершу, культурні дипломати, скасували не культуру Толстого і Достоєвського, а “культуру” Кличка і Садового — цих злодіїв у законі.
Читати весь цей маразм уже просто неможливо. Антиросійський дискурс — це дуже гарно, але як же українські болячки? На 3 році війни Кличко не може забезпечити під’їзд пожежників до багатоповерхових будинків у Києві! Путін, звичайно, злочинець. А як щодо власників авто, які припарковують свої машинки так близенько, бо їм зручно, що люди згорають заживо, бо пожежники не можуть дістатися до палаючої квартири?
Американці, звичайно, не розуміють причин і наслідків. А ми їх розуміємо? Думаю, що й досі ми не розуміємо, за що нам усі ці страждання, а треба було б зрозуміти, що Путін лише скористався нашою слабкістю і національною недоформованістю. Національна солідарність і належне функціонування держави — це дієвіше, ніж 5 стаття НАТО. Але наше критичне жало спрямоване на всіх, окрім себе самих. І це не просто тривожно. Це поразка.
Роксана Харчук
