Війна не закінчується переговорами – тільки через удари. Удар по авіабазі в Саратові – це ще одне нагадування, що дипломатія з режимом, який розуміє лише силу, не працює. Вибухи боєприпасів, розкидані уламки, ймовірно, пошкоджені Ту-95МС і Ту-160 – це прямий доказ того, що українська розвідка має точну інформацію, і ця інформація використовується для знищення інструментів війни.
Кремль може скільки завгодно марити “перемовинами”, але коли вибухають російські військові бази, війна рухається до завершення набагато швидше, ніж на безкінечних самітах і зустрічах з “мирними ініціативами”.
У Лондоні тим часом зібралися представники командування 25 армій, які розглядають реальні механізми розгортання миротворчої місії в Україні. Це вже не абстрактні дискусії про “можливу участь” чи “теоретичну допомогу”. Це оперативне планування, яке розраховане на те, що якщо завтра або післязавтра буде оголошене перемир’я, то наступного дня ці сили вже мають бути готові до дій. І головне – цей процес іде без США.
Європа більше не чекає на Вашингтон. Раніше всі рішення приймалися з оглядкою на Білий дім, але після того, як Трамп пішов у новий цикл своїх принижень перед Кремлем, Європа зробила висновки. Західноєвропейські країни готуються до того, що Вашингтон може вийти з гри. І вони діють, не чекаючи команди з-за океану. НАТО мінус США – тепер уже не сценарій, а конкретний план, в якому беруть участь Велика Британія, Німеччина, Франція та Канада.
Трамп, звісно, не міг просто сидіти осторонь, спостерігаючи за цією новою реальністю. Але його пріоритети – не стратегічне лідерство, а банальний бізнес. Якщо раніше він марив українськими рідкоземельними металами, то тепер переключився на Запорізьку АЕС. Ідея проста: якщо контроль над електростанцією буде американським, то це дасть привід США безпосередньо її охороняти. Але є нюанс – цей “контроль” визначатиме виключно сам Трамп і його оточення. Хто гарантує, що через пів року він не вирішить “укласти угоду” і не передасть її Путіну?
На цьому фоні стається ще один скандал – видалення бази даних про викрадених українських дітей. 35 тисяч імен, фотографій, супутникових знімків і біометричних даних, які дозволяли відстежувати злочини Кремля, просто зникають. Програма в Єльському університеті закривається, дослідники повідомляють, що втратили доступ до всіх файлів. Білий дім виправдовується, що “базу не видаляли”, але доказів протилежного немає. Фактично, Трамп зробив все, щоб розвалити збір даних для Гаазького трибуналу, і тепер довести викрадення дітей буде складніше.
Але навіть на фоні такого хаосу у Вашингтоні Європа рухається вперед. Після десятиліть пацифізму Німеччина офіційно знімає обмеження на військові витрати. Канцлер ФРН Мерц проводить рішення через Бундестаг, яке змінює всю післявоєнну політику країни. Німеччина починає нарощувати військову промисловість, яка стане основою нового європейського військового альянсу. Це більше не окремі країни, що бояться Кремля. Це Європейське НАТО – об’єднання, яке не залежить від США і готується до довгострокового стримування Росії.
І тепер Європа уже не боїться називати речі своїми іменами. Росія – ворог. Крапка. Більше немає наївних ілюзій про “партнерство” чи “діалог”. Після тисяч убитих, викрадених дітей і зруйнованих міст більше немає місця для компромісів.
Це і є фінал для імперії. Путін хотів продемонструвати силу, а отримав протилежне: він об’єднав Європу, змусив Німеччину повернутися до мілітаризації, виштовхнув США в ізоляцію та створив військовий блок, який буде існувати навіть після його краху. Він розраховував на страх, але замість цього отримав мобілізацію всього цивілізованого світу. Його “стратегія” стала найбільшою геополітичною катастрофою для самої Росії. І тепер це не питання “чи розвалиться імперія”, а лише питання часу.
Ігор Савчук
