Бачу, йде чоловік назустріч по стежці, який хоче в мене щось спитать. Я таких вже вгадую здалеку… Підходить, каже:
— Я оце давно хотів вас спитать: з якою метою ви ходите з оцима палицями?
— Та, без особливої мети. Просто так. З метою фізичної активності.
— А я так і подумав. А чи не краще було б позаніматься з гантелями або гирю попіднімать?
— Та є в мене й гантелі, і гиря є.
— О! Ото друге діло, ото я понімаю!
— А ви вправляєтесь з гантелями чи з гирею?
— Хто? Я? Та, на*уй вони мені здалися!
Пішов далі….
***
Доходжу сьогодні до лугу. Бачу, переді мною йде хлопець. В білих кросівках «Adidas». Прямо, аж в білосніжних, та ще й замшевих… «Е, –думаю, — друже! Даремно ти обрав цей шлях, це твоя фатальна помилка…».
Днями на лузі спалили траву, а крім того, луг ще й мокрий після зими. Тому він являє собою якесь чорне, брудне малопрохідне місиво по всій своїй стежці…
І тут, шо ви собі думаєте?! Дістає хлопець з кишені медичні бахіли, одягає їх на свої кросівки, і спокійно йде собі лугом далі…
Отакої!… Я, блін, аж розстроївся… Не люблю таких хитровиї*аних… Якось воно не по людськи… Думаю, це все іскуствений інтілєкт. Не приведе він нас ні до чого хорошого…
Віталій Чепинога
