Дехто каже: хоробра книжка. Дехто ще притримує язик пальцями. Багато хто розгадує ребуси з роману, особливо ті, хто знав Чернівці 70-80-их років минулого століття. Кажуть, того персонажа вгадав, того. А того «не вирахував». А воно й не варто напружуватися з вирахуванням. Бо насправді багатьох я свідомо й не камуфлювала: не було потреби.
Багато хто вигаданий, ще інші образи – зібрані з багатьох реальних людей. Адже це художня річ. Не документальна. А ось про декого з впізнаваних я потрохи розповідаю. Бо вони заслуговують бути названими своїми іменами. На цьому фото з 1991 р. – чернівецький поет Володя Вознюк. Памʼятаєте Івасюкову пісню «Відлуння твоїх кроків»? Володя є автором слів 
цієї популярної багато років пісні. Був багатолітнім товаришем Івасюка. Та це не мало значення у час щонайрозвинутішого соціалізму!
А все через те, що Володя – син священника. Аспірантуру для нього закрили. Першу поетичну книжку чімхали, як дерево, аж до 1982-го року. І час до часу кликали «на килим»: публічно, через газети, відмовишся від батька – буде тобі і директорування в музеї Кобилянської, і викладання в університеті, і книжки, і решту. Але публічно.
А Володя несамовито курив і питав своїх умовляльників завжди одне і те ж: а ви б від свого батька відмовилися? А Володин батько, Оксентій Вознюк, між іншим, був відомим в області ветераном другої світової: воював з 1941 по 1946. Батькам приходила похоронка – «смертю хоробрих». Мав орден Червоної зірки, нагороди. І так: був найстарішим кліриком на Буковині – 66 років служив у Свято-Троїцькій церкві села Киселиці.
Одне слово, не добилися з Вознюкового сина павлика морозова, але ж скільки крові випили, скільки провокацій робили. Так що, коли би були молодші, я з Володимиром Вознюком пішла би в розвідку. Твердий чоловік. І секрети йому довірила б – ніколи не зрадив.
Марія Матіос
