Вчора я програв у карти премію Шевельова… Жарт. Просто програв. Навряд чи ще колись збереться більш дружнє до мене журі в будь-якому конкурсі, яке принаймні знатиме, що я за «фрукт». Дякую за увагу, але усвідомлюю, що це була моя остання спроба отримати визнання від української літератури…
Кожного разу, коли летить по Ростову, Віктор Янукович бере в руки український прапор, лізе по драбині на дах, і довго тим прапором розмахує. Мовляв, тут свої! Це дуже дратує Асада, який вважає, що Янукович свідомо провокує ситуацію.
Технологічна дуель з Орєшніком VS д…б, відморозок і старий фантазер… Що би мав означати нинішній обмін зневажливими грубощами? Те, що для росії Україна була, є й ще більше буде повністю десуб’єктизована. Ніхто ні про що ні в якому форматі не говоритиме з Києвом напряму.
Зайшов у «Сенс» на Хрещатику, купив найтовщу книгу, яку вдалося відшукати. «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Мігель де Сервантес Сааведра. 1015 сторінок! Це свіжа книга від видавництва «Абабагаламага». Чудове видання з гравюрами Гюстава Доре. Здається Борхес (можливо й помилюся, може Ортега-і-Гассет, або Унамуно) казав, що перечитує “Дон Кіхота” щороку.
Вчора Володимир Зеленський прибув до Брюсселя, щоб обговорити вторгнення Росії на тлі побоювань потенційного зменшення підтримки США, коли Дональд Трамп вступить на посаду у Вашингтоні наступного місяця. Володимир Зеленський: “Попереду важливі перемовини з нашими європейськими партнерами. Європі потрібна сильна позиція заради надійного миру.
Трамп переконаний, що Росія звернулася до КНДР за допомогою в живій силі через дозвіл нинішнього президента США Джо Байдена атакувати військові об`єкти в глибині Російської Федерації. Чимало експертів і європейських політиків вже давно остерігаються, що Дональд Трамп, вступивши наприкінці січня 2025 року на посаду, згорне американську допомогу Україні.
Вже дорослим я потихеньку (а часом телячими стрибками) вивчив французьку й англійську до рівня професійного перекладу звідти сюди й часом навіть звідси туди. Накопичений досвід мені вже ні до чого, тому можу поділитись.
Почну з того, що поважаю Остапа Вишню. По-перше, перший автор україномовних книжок у ХХ столітті, який реально мав мільйонні тиражі і заробляв писанням. По-друге, його реально ламали в тюрмах і таборах. Він, на відміну від пафосного незламного автора соборів наших прапороносців із тронками на берегах любові, справді сидів і його дійсно пресували. Фізично в тому числі. Не зовсім зламали, проте надламали серйозно.
Якби, Таїсіє, я знав,
Що зрадиш ти свою Вітчизну,
Я б не пісні тобі писав,
А відхідну на твою тризну.
Бо ти для мене – труп живий,
і я сказати тобі мушу:
У нас за 40 років змінилося уже стільки голів… А риба одна й та ж – наскрізно корумповане кумівське корпоративне непотивістське антидержавне населення. У 1993 році я був страшенно багатим, бо отримував грант від зарубіжного фонду, цілих 200 доларів на місяць.
