Коли всі чекали від Андрія Любки чогось великого і фундаментального, він здивував і ощасливив «малим українським романом». Ні, я не не помилилася, взявши ці три слова в лапки і написавши з малої літери. Саме так називається нова книжка мого улюбленого автора, що тільки-но з’явилася у видавництві «Meridian Czernowitz» (ба, де ж їй ще було вийти?!)
Що вам сказати?
Такого Андрія Любку я ще не читала! Це щось феєричне! Можливо колись дослідники сьогоднішньої пандемії візьмуть цей випадок для ілюстрації багатогранності впливу коронавірусу на людські організми. Бо саме карантинні обмеження і замкнутість спонукали автора до написання цього твору. Його й романом важко назвати, бо дія відбувається протягом одного дня молодого ужгородського поета на ім’я Роман. О, бачите, таки Роман є. Але з малої літери.
Не дивуйтеся, в цій книжці все нестандартне. Так ось, наш поет прокидається вранці в страшному похміллі і перше, що спав дає на думку — йому треба женитися. І на це є поважна причина. Бо він бачить своєю місією написання фундаментального твору, який прославить його і Україну на віки. Це має бути Великий Український Роман. Саме так, з великої букви і з великою повагою.
Але його батярський спосіб життя ніяк не сприяє роботі над цим величним твором всіх часів і народів. Тому Роману необхідно знайти дружину, яка би привела до ладу його буття. На той момент до нього приходить сусід, затятий рибалка на ім‘я Пашка, з яким він ділиться ідеєю. На противагу Романові, людині з тонкою внутрішньою організацією, Пашка конкретний реаліст з критичним мисленням. Він розкладає ідеї друга «по поличках» і дає свої цінні поради. А що з того вийшло — дізнаєтесь, прочитавши книжку.
Найсоковитіші у всьому романі — розповіді поета про претенденток на вакансію дружини. О, це щось особливе! Людям з пуританськими поглядами та дітям до шістнадцяти краще не читати. Але якщо вам притаманне почуття гумору, то книжка «зайде» на всі 100. Я вже давно так не сміялась! Це просто свято сарказму і стьобу!
Але було б смішно, якби не було сумно. Бо цей, на перший погляд, легкий гумористичний твір має подвійне дно. Це глибока сатира на наше суспільство, політичну ситуацію, літературне середовище. Автор настільки тонко висміює всі вади українських реалій, що цей малий український роман — вартий двох великих.
Як на мене, запорука успіху творів Андрія Любки якраз у тому, що простими і доступними широкому читачу літературними засобами він заглиблюється у надзвичайно важливі і серйозні суспільні проблеми.
Фах головного героя, місце його проживання та ще деякі факти біографії, викладені в книзі, схиляють до думки, що це таки, в тій чи іншій мірі, автобіографічний твір. Хоча автор від цього активно відхрещується. Він радше видає себе за іншого героя — рибалку Пашку, бо й справді є вправним і затятим рибалкою. Та я думаю, що і той, і інший є таким собі «альтер его» автора. Хоча сам автор є ніби третьою дійовою особою у книжці. Бо тлумачення внизу сторінки, які зазвичай є примітками до тексту, тут скорше репліки автора, що час від часу реагує на слова та дії своїх персонажів. Дуже оригінальний прийом!
Але крім основної фабули, що базується на довгій розмові за пляшкою (і не одною) двох головних персонажів, у романі є несподіваний поворот. Докладно не розповідатиму, але якщо пунктиром, то це такий собі триптих: трембіта, гуцули та нескінченна пісня про Довбуша.
Сподіваюсь, потенційних читачів уже доста заінтригувала. Тому варто купувати книжку чи замовляти її в автора. І тоді дістанете море задоволення та напад сміху на додачу. Бо це найкращий сатиричний роман, який я колись читала.
Кажуть, ніби це єдина книжка Андрія Любки, в якій він нічого не пише про Балкани. Але це не зовсім так. Принаймні в моєму примірнику Балкани таки присутні. Бо в дарчому написі автор написав, що маємо обов’язково виконати нашу спільну давню мрію — повечеряти разом в столиці Воєводини — Новому Саді. Це обов’язково колись станеться.
Хай лиш здолаємо цю короназагрозу. Хоча своїм малим українським романом, написаним в час пандемії, Андрій Любка зробив величезний внесок у цю боротьбу. Бо найкращі ліки — це щирий сміх, особливо над собою.
Галина Новосад
