Культура

Наснилась рідна хата

Ти знов наснилась, рідна хато,
Широка призьба і бузок,
І молода, як ранок, мати
З руки годує ластівок.
І я малий запряг уміло
Соняшникового коня…

Тебе об’Їду, світе білий,
І повернусь додому я.
Сюди, до рідного порогу,
Бо ж ластів’ятонька малі…
Ще десь попереду тривоги,
Війна, утрати і жалі…

На посиденьки кличе призьба,
Співають двері – не скриплять.
І ластів’ята низько, низько,
Уже навчаються літать.
А як же їм радіє мати
І мене міцно пригорта,
Мовляв, навчишся й ти літати,
Моя дитино золота.

– А як же хата? Їй би крила, –
Кажу я мамі. Та крізь сміх:
– А хату, щоби не злетіла,
Тримає стежка за поріг.
Довкола літо. Стільки літа!..
Хотів би — в очі не вбереш.
І наша хата вся у квітах
Летить у голубу безмеж.

І я розгублений на чатах,
Але зробить не можу й крок.
… Мені наснилась рідна хата,
І молода, як ранок, мати,
З руки годує ластівок.

Микола Будлянський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.