Середньостатистична моя, лівобережна розмова….
— Саня, а ти чув Сукачьова «Птицу»?
– Ні.
— Як?? Ну це ж відома популярна пісня! Дуже класна!
— Русік, ну, я ж тобі казав не раз – я вже давно не слухаю російську музику. Взагалі. З півтора десятка років. Просто втратив будь який інтерес, мене відпустило. Хоча, точніше я зіскочив із совкої голки.
— Та я теж не слухаю всяких сєпарів, але він же за нас! Він, Макарєвіч, Земфіра…, багато хто!
— То ти музику слухаєш, чи все ж таки перед прослуховуванням біографію читаєш?
— Та ні, ну, як, це ж всі знають, що вони до нас адекватно ставляться! І взагалі, там багато адекватних людей, не можна всіх під одну гребінку!
— Адекватні і неадекватні люди існують кругом. Скажи, чому саме в мордорі я маю посилено розгрібати все це лайно в пошуках адекватних людей? Чому я взагалі маю там копатись? Мені нема більше чим жити?
— Ні, ну, а ти уявляєш як тяжко в мордорі протистояти тій системі? Перти проти неї!
— Та не тяжче, ніж лягати під російськими «градами» щодня на Донбасі… У кожного народу є якісь свої проблеми. Скажи, чому саме проблемами та життям російського народу я маю перейматись? Чому саме російська культура мене має цікавити більше від всіх інших, і навіть більше від своєї рідної?
— Та ні, ну так не можна… Вони ж нормальні люди, вони — за нас. Знаєш скільки грошей деякі росіяни нам на війну передали? Чим тобі не підходить позиція Сукачьова, наприклад?
— Зрозумій, вона мені не те, що не підходить, вона мене не цікавить. От ти багато знаєш людей із Гондурасу, які підтримують нас і перераховують шалені гроші?
— Та ну, до чого тут Гондурас? Нікого не знаю…
— Ну, як це до чого? А чому не Гондурас? Теж країна, теж люди живуть, мають свою громадянську позицію, і стосовно нас. А з Аргентини, Австралії, Штатів, Японії, чи хоч таких же сусідів Польщі знаєш когось?
— Ні.
— А чому? Цих же людей тисячі, а мо й мільйони! Чому тебе цікавить саме позиція росіян і ти взагалі не знаєш про інших людей? Тобі не видається це дивним, перекосом в один бік? Тобі не здається, що твоїм світоглядом маніпулюють? Схилять щоразу в один бік? Чому ти знайомий з російською культурою, творчістю в мільйон разів краще, ніж з будь якою іншою і навіть своєю українською? Ти ж патріот?
— Так!
— Ну, то чому ти, український патріот, знаєш на одну українську пісню 100 російських? Тобі не видається це дивним? Ти буваєш в Європі – бачиш, як кожен народ живе своїм у першу чергу! Чому ж тоді українці мають жити російським? Ми якийсь недонарод? Раби? Не задумувався?
— Ну, ми тісно пов’язані з Росією…. Ну, так склалось історично…, все ж таки союз…
— Історично склалось?! Блін, не кажи мені цього! …От, ти, коли вліз у лайно, наприклад, — ти ж йдеш відмиватись, правда? Ти ж не ходиш у лайні і не розповідаєш, що так сталось історично, що я вліз у лайно, і тепер маю ходити смердючим і брудним?
– Ну, Саня, не перегинай… Я вже сильно не змінюсь, ми виросли в совку… Може хіба вже наші діти…
— Друже, а хто ж їх навчить, твоїх дітей?… Хіба не ти своїм прикладом? Хіба не ти своїм авторитетом? І хто ж їх навчить, як не ти?
***
Хто ж, як не ми, друзі?!
Не все в нашій дрлі і долі наших дітей залежить від нас. Але ми повинні зробити все, від нас залежне, щоб наші діти були СИЛЬНИМ САМОДОСТАТНІМ НАРОДОМ. Зі своєю культурою, мовою, державою і гідністю!
Сашко Клочан
