Нема нічого страшнішого, ніж нереалізований агресивний дилетант. Який опанувавши якусь нехитру премудрість починає тулити її всім присутнім. Бо дилетанту здається, що йому є що сказати світу, але його просто не чують.
Така несправедливість намічається.
І для подолання цього неподобства просто треба викрутити волю на повну. І всі його заповажають, і він срочно стане центром вечерінкі, не кажучи вже про моментальне прохання повторити номер з виходом на авансцену, плясками на тумбі і похлопуванням плавниками по бокам.
Він дуже переживає, що його досягнення залишаться в тіні, якщо він вам срочно не зіграє на дудці, чи іониці, не заспіває заунивну пісню, не прочитає своє оповідання чи вірши, чи не покаже прямо тут на мобілочці, в цей момент, коли ти ведеш цікаву бесіду і вже зібрався легко і непринуждьонно накатити в колі приємних тобі людей, свої ху*ово намальовані картинки.
Дилетант не розуміє, що в колективі представлені люди, часто через одного, які набагато крутіше зіграють на дудці те, що йому і не снилось. На то він і дилетант. Просто вони прийшли поспілкуватись і чомусь скромно не відсвічують.
Дилетанту це непритаманно і незрозуміло.
Він не помічає, що вони в припадку снобізму вже утворюють заколот проти нього, щоб його якось нейтралізувати. Він не в курсі, що поки він фраєриться перед колективом і викидає колєнца, хтось вже всипав йому кульок димедролу в рюмку, щоб якось з користю і цікаво провести час.
Несправедливості такого характеру будуть переслідувати дилетанта завжди. В результаті, як правило, його, втомленого і сонного, просто виносять у подсобне приміщення і компанія продовжує весело, з іскрою, грати на гармоні.
Олеха Манн
