«Люди — не лихі, вони просто слабкі. За інших обставин вони були б чесними, і правдивими, і навіть милосердними. Такі люди були в Німеччині перед тим, як Гітлер взяв владу.
Страх викликає не лише паніку, примирення зі злом, а й бажання захистити себе приналежністю до вовчої зграї.
Коли вожака вбивають і нема кому стати на його місце — це вже пік страху. Бо тиран встиг стати Богом, а смерть Бога — це вселенська катастрофа. Тому так важливо наважитись посміятись над тираном».
(Галина Пагутяк. Порятунок від страху. 2012)
Зараз набуваюся з книжкою — Галина Пагутяк, Олександр Клименко. «Розмови про життя і мистецтво» (Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2019), — бо то не є з книжок, які читаються «залпом».
Тим більше, що деякі нестиковки в спілкуванні відволікають мою читацьку зосередженість. Але у цих авторів є ще й инчі книги, які «мов той цвяшок Марини», — неможливо відкинути, якщо ти мисляча людина.
Якось тихо пройшла книжечка Галини Пагутяк «Кожен день – інший» (2013), щоденникового характеру. Її просвітлене і лагідне нагадування очевидного повертають читачеві нитку Аріадни або ж, принаймні, вказують — в якому місці ця нитка була перервана.
Євген Баран
