Сьогодні день, коли пішов у засвіти Анатолій Григорович Погрібний (9 жовтня 2007 р.)… Я побачила його вперше наприкінці 70-х, навчаючись у Київському університеті ім. Тараса Шевченка.
Ставний, гарний, з дивовижними блакитними очима!
Закохалася назавжди.
Як у неймовірно шляхетну людину і Великого навчителя. Нині – день пам’яті Анатолія Погрібного, академіка, доктора філологічних наук, професора, Шевченківського лауреата.
Про все і одразу не розкажеш. Але ось найяскравіше для тих, хто багато років слухає Українське радіо (дяка Олегові Кудріну).
«22 травня 1997 року в український ефір вийшла дебютна передача професора Погрібного «Якби ми вчились так, як треба…». Далі були ще кілька щотижневих випусків, на яких усе, згідно з домовленістю, мало закінчитися. Та невдовзі з усієї України почали надходити листи, адресовані автору. Передача продовжилася на 10 років, до самої його смерті.
Анатолій Погрібний вже тоді утверджував думку про те, що поняття «національне» та «європейське» не суперечать одне одному, адже досвід провідних країн Старого Світу (особливо нових членів Євросоюзу, що тоді успішно поширювався) свідчить – вони відбулися як успішні довгострокові, на століття, проекти саме на національному грунті».
Все життя він служив Україні.
Світла пам’ять Учителю!
Неля Даниленко
