Роман Ратушний народився в Києві в сім’ї активіста руху «Збережи старий Київ» Тараса Ратушного та письменниці Світлани Поваляєвої. У 2013 році брав участь у акціях Євромайдану і разом з іншими студентами постраждав від атаки Беркуту в ніч на 30 листопада. У 2018 очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр», а в 2019 — однойменну громадську організацію. Ініціатива націлена на збереження зеленої зони у Протасовому Яру в центрі Києва та недопущення забудови, яку має намір здійснити ТОВ «Дайтона Груп».
Конфлікт між місцевими мешканцями та забудовником загострився на початку травня 2019, коли забудовник звів паркан і оголосив місцевій громаді про плани будувати на схилі три 40-поверхівки. Згодом Державна архітектурно-будівельна інспекція видала припис, який забороняв «Дайтона Груп» продовжувати будівництво у зеленій зоні, а 27 червня 2020 Київрада повернула земельній ділянці площею 3,15 га у Протасовому Яру статус зелених насаджень.
У жовтні 2019 Роман Ратушний заявив про погрози йому фізичною розправою і опублікував записи відповідних діалогів із заступником голови Офісу президента Андрія Смирнова, а згодом також і Геннадія Корбана. З цього приводу Ратушний звертався особисто до Зеленського, а також генпрокурора Рябошапки, проте кримінальне провадження не було відкрите.
Після повномасштабного вторгнення РФ Ратушний став добровольцем до лав Сил оборони України, створив підрозділ «Протасів Яр». Спершу захищав Київ, згодом діяв на Сумщині, брав участь у деокупації населених пунктів області.
З початку квітня Ратушний воював у Харківській області, зокрема в Ізюмському районі, у розвідувальному взводі 2-го мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр». Загинув в бою під Ізюмом 9 червня 2022 року.
***
Надзвичайно світлий і прекрасний представник нового покоління українців. Інтелектуал, що виріс в інтелігентній патріотичній родині. Безстрашний активіст, що боровся із нахабними забудовниками зеленої зони Києва.
Роман Ратушний став відомим під час низки акцій протесту проти забудови Протасового Яру. Він був головою ініціативи, а потім і громадської організації «Захистимо Протасів Яр». Журналіст, що багато написав про цю боротьбу. Мужній лицар, що встиг так багато зробити для України, віддав за неї найдорожче — життя.
Це неймовірна втрата для України. Роману було 24 роки. Він був лише на старті свого прекрасного життя… І так багато міг зробити і реалізувати всі свої таланти… Але цього тепер ніколи не буде. Бо в Україну вдерся божевільний руzzкій мір, і вбиває наше майбутнє.
«Ця боротьба триває 300 років…» — написав Роман недавно в своїх роздумах про війну. Ми справді проживаємо драматичний час. Здається, стали звикати до болю втрат. Але коли нас полишають такі велети духу, фізично відчуваємо своє сирітство…
Вічна пам’ять і слава Герою. Глибокі співчуття родині. Слава Україні!
Антоніна Палагнюк
***
Не можу прийняти, повірити… Болить нестерпно… ніби за рідним сином… Завжди 
захоплювалася мужністю, незламністю, справжністю, світлим образом цієї мудрої, такої молодої, красивої людини з потужним духом борця.
Так вірила, так сподівалася, що не посміє смерть його в нас, в України відібрати. Кожного разу, як бачила його допис із війни, фото в камуфляжі, подумки промовляла: ні, з ним все має бути добре, тільки не він…
Роман Ратушний
Це нова, висока українська генерація, справжня інтелектуальна еліта. І ми у розпачі і гніві вкотре кажемо: йдуть найкращі. Вічна і світла пам’ять тобі, наш Герою!… Слава тобі! І доземний уклін за твою жертовність.
Пані Світлано, прийміть і мої щирі співчуття і невимірну вдячність за такого Сина. Хай наша підтримка, навіть малознайомих людей, хоч трішечки допоможе Вам пережити, втамувати біль… навіть не сила уявити, який він у Вас…
Не забуду, не прощу виродкам-рашистам ніколи. Скільки горя вони принесли, яких неймовірних людей вбили! Прокляття на вас, нелюди, довічне!
Лариса Гончаренко
***
Про смерть говорити важко. А про загибель Романа Ратушного — й поготів. Бо 24-річний Роман — він як утілена мрія про те, якими ми, українці, можемо й маємо буть.
Бачу їх, високих і русявих/
Зовсім інших, не таких, як ми… — це Євген Маланюк про нього і про таких, як він. Дивлячись на Романа, знаючи, що він є, розумієш, що це антитеза владоможному нікчемству. Це нова еліта нової України, яка з’явилася і вже нікуди не щезне.
Світлані Поваляєвій — cпівчуття й спільне мовчання. Роман такий, бо така ти. Що тут додати… Кацапам – горіти в пеклі.
Павло Вольвач
***
А кацапи, на жаль, в пеклі не горять і громи небесні їх не б’ють і вони, ця мерзота, століттями знущається над українцями. Не повірите, пишу, а сльози течуть, не бачу букви. Так мені шкода Україну. Добре, що мої батьки і батьки чоловіка цього не бачать. Не знаю, як би вони це пережили, так само як і ми, дуже боляче. Недарма мій батько так ненавидів москалів.
Лариса Блок
