Фотографії жодного сучасного українського письменника не мають такого магічного впливу, як фотографії Ярослава Ороса. В Одесі до стенду «Друге дихання» підійшло дві одеситки бальзаківського віку…
Одна з них взяла книжку Ороса «Витівки Ярга».
– Ти посмотрі, какой мужчіна!
Вони довго крутили її в руках.
– Профіль цезаря.
– Пожалуй, Доміціан.
– Нєт Калігула!
– Я би даже сказала – Антоній Пій.
Я здивувався їхній обізнаності в історії Римської імперії.
– О, да он єщьо пішєт на українском язикє!
У Львові одна пані відразу вхопила книжку Ороса, перевернула й почала розглядати його фотографію. Обмацувала, сопіла, відійшла від стенду, довго й зосереджено стояла, а потім повернулась і мовчки купила книжку.
У Житомирі до столу з книжками підійшло двоє підлітків.
– О, Орос!
– Майже Сорос.
– Бачиш, який дядько, – звернули увагу на його фотографію. – Зразу видно, що любить випить.
– То він ще й ідеолог арійства.
– А ти зі мною перед цим говорив російською. Це б йому не сподобалося.
Я поділився цими спостереженнями зі знайомим видавцем.
– То видай його фотоальбом. Це буде розходитися краще за будь-яку белетристику, – порадив мені він і довго крутив у руках книжку «Чара» й розглядав фотографію Ярослава Ороса.
Володимир Даниленко
