Презентація у столичному Університеті імені Бориса Грінченка українськомовного перекладу роману Даніеля Григорчука «Міф та божевілля» вкотре довела: попри всенародну «гаджетизацію» ми, в Україні сущі, все ще кревно сполучені здоровою лімфою зі старою доброю книжкою.
З її споконвічною премудрістю, яка й нині вчить, як на світі жить. І то не лише «літньо-озиме покоління», а й достоту «цифрова» молодість.
Довжелезна черга, в якій поважні сивочолі з паличками й енергійні буйночубі з незмінними айфонами для гарячих новин і селфі та бажанням скрізь устигнути терпляче проступали учвертькрока до автора по автограф, — чим не живий ланцюг єднання поколінь?
Це читацьке свято особливо вписалося в інтер’єр Грінченкового університету, вжилося в його дух і темпоритм.
Перші сторінки роману Григорчука про Революцію Гідності, в яких художньо відтворено епізоди жахливого побиття перевертнями в міліцейських одностроях мирного студентського містечка на майдані Незалежності у ніч на 30 листопада 2013 року, — мовби ожили на екрані вже історичними кадрами.
Болем документа: гнівним осудом дій правоохоронних органів, який від імені ректорату, від усіх грінченківців тоді ж таки, наступного дня виголосив на всю Україну, на весь світ керманич університету академік Віктор Огнев’юк: Я НЕ БОЮСЯ — НЕ БІЙТЕСЯ Й ВИ!
… Шелестіли сторінки книжки, разом читацька родина гортала сторінки Великої Героїки революційного Євромайдану.
Грілися і наснажувалися патріотичними піснями неперевершеного Сергія Файфури. Говорили про силу правдивого Слова. Про ціну Свободи. І про те, що сліпа віра у міф про «дармову», нібито «даровану» Незалежність зазвичай тяжко карає — божевіллям барикад, офіруванням Кращих.
І сталося диво: герої книжки ожили!
Микола Телесик, Таля, Аліє, Юрій… Ми впізнавали їхні риси, їхню мову у студентах-грінченківцях — учасниках Революції, які на телевізійну камеру просто із серця столиці, з епіцентру Героїки — велелюдного, барикадного, веремійного, паленого і стріляного, але не скореного — закупорювали на всі віки України Дух Майдану.
Щоб бачили, чули, відчували…
І щоб начувалися.
Валерій Ясиновський,
щира дяка грінченківцю Андрієві МИХАЙЛИКУ
за чудовий фотолітопис
