«Живі» (Зрозуміти українську літературу). Видавництво Старого Лева. Це та книга, яку я особисто чекав з великим нетерпінням. Олександр Михед і Павло Михед. Син і батько. По-суті, це дуже не банальні розмови про «наших»: Григір Тютюнник, Олена Теліга, Микола Хвильовий, Валерʼян Підмогильний, Василь Стефаник, Тарас Прохасько.
А ще — Коцюбинський, Кобилянська, Гоголь. Це — неймовірно цікаво. Так, як досі ще ніхто не оповідав і розказував.
Розділ про Василя Стефаника називається «Ади. Пекло»… Але окрім цього, хочу сказати ще про книгу, як про саму книгу. Про її якість, красу, естетику. Даруйте за таке порівняння, але 
буває, що береш в руки якусь річ і переживаєш «тактильний оргазм». Настільки це красиво й круто.
І це, мабуть, основна причина, через яку я досі не можу перейти на електронні книги, хоч і на часі. Мені треба книгу «помацати», відчути запах щойно видрукованих сторінок, провести по палітурці долонею…
І оцей многоликий і многоокий Гоголь на обкладинці, з місяцем на вилозі і відсилкою до своїх «вечорів-хуторів», як давній полтавський бог… А внизу, під ним — таборова «вишка» ГУЛАГу…
Я не збираю книги, і не формую якусь власну бібліотеку. Здебільшого, прочитані книги передаю в громадські книгозбірні. Але саме цю книгу я точно лишу собі!
В післямові про «Живих» Михеди пишуть: Наші полеглі — з нами. А ми — живі!
Віталій Чепинога
