Культура

Легітимізація «совка»

Вирватися із «совка» набагато важче, коли оточення не бачить нічого дивного в тому, що «пруться» самі і мліють, коли «пруться» їхні діти від «тьоплєнькая пошла» або «а напослєдок я скажу»…

Спільне телевізійне минуле тягне назад, до «совка» набагато сильніше, ніж ковбаса і пломбір. Бо воно ось, прямо тут, у хаті, вже зараз. Абсолютно зрозуміле з перших звуків і кадрів, і підтримуване старшими.

Будь-яке кіно вчить, що добро — це добро, а зло — це зло. Пояснює, що є героїзм, байдужість, зрада, перемога над ворогом. Проблема ж совкового кіно, в тому, що ті, абсолютно зрозумілі речі — добро, зло, героїзм та інші перекривають і замовчують для глядача «совкові» жахливі злочини перед Україною — анексію, голодомор, табори, знищення українською культури. Замовчують злочини, а натомість вкладають в голови, що «совок» — це добре.

Саме тому глядач, навіть той, що не жив при «совку», підсвідомо асоціює новорічний виступ голобородька з лукашиним, героєм «легкого пару». Йому абсолютно зрозуміло, що немає жодної різниці яка у вас «уліца строітєлєй», бо все, зрештою, буде добре як в «совку».

Саме тому більшість наших людей не відбиває дупля — шо за херня відбувається в «Одного разу в Голівуді» і навіть не спробує розібратися. І водночас дуже добре розуміє чому «москва слєзам нє вєріт». А «совок» наразі — це московія. От тобі і весь хрін до копійки. Всі, хто з тєліка легітимізує голобородька – легітимізують «совок».

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.