Кілька днів читала роман Мілана Кундери «Безсмертя», що його видав Старий Лев у перекладі Леоніда Кононовича. Як на мене, то «Безсмертя», звичайно, не сягає рівня «Нестерпної легкості буття», але цей роман теж непересічний. Його було написано 1988 року, тобто під кінець ХХ ст.
Цей твір є своєрідним прогнозом, саме прогнозом, а не пророкуванням майбутнього людства, яке ітиме вперед за покликом вічно жіночого — саме цими словами закінчувався й «Фауст» Гете.
У цьому творі, що є любовною історією, в якій задіяні дві сестри і один чоловік, як ви зрозуміли, головним є питання безсмертя. Важливими персонажами тут є і Гете, і Бетховен, і Гемінгуей, і Рубенс, творці, яких надихало вічно жіноче, символом вічно жіночого є й помах руки купальниць в паризькому басейні. І вся світова література, і роман Кундери — усе підпорядковується вічно жіночому.
Читається роман легко, з інтересом.
Я б сказала навіть, що він літній, еротичний, чуттєвий, але й трагічний теж. Література, за Кундерою, — теж форма безсмертя. Думаю, він мав на увазі не тільки писання, а й читання. Так що у нас є шанс доторкнутися до безсмертя.
Роксана Харчук
